fbpx
Історії з життя
В полудень у аптеці утворилася черга. Рухалася вона досить повільно. Нарешті до віконця підійшла бабуся з ціпком, яка терпляче вистояла усю ту довжелезну чергу. Вона простягла працівниці аптеки рецепт і гроші, які перед тим довго рахувала.

Та, глянувши на папірець і перерахувавши гривні, повернула усе старенькій:

— Бабусю, цих ліків немає. Є імпортний аналог, але він значно дорожчий. Вам не вистачає ще п’ятдесят гривень.

Старенька здивовано подивилася на дівчину і запитала:

— А як це немає? Чому ж тоді лікар мені їх виписав…

— Лікар сидить собі в кабінеті і не може знати, що у нас є і чого — немає. Я раджу вам піти і спитати ще в іншій аптеці.

Респектабельного вигляду чоловік, що стояв позаду, хриплуватим, але приємним голосом мовив:

— Бабусю, будь ласка, не затримуйте чергу, обідня перерва дуже коротка, а нам потрібно скрізь встигнути…

— Саме так, просто пенсіонерам нічим зайнятися, от вони й скрізь черги затримують, могли б приходити, коли людей значно менше, — підтримала його ошатно одягнена і яскраво нафарбована дама.

Люди в черзі притихли, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається. Старенька мовчки відійшла вбік, відкрила потертий гаманець, дістала з нього якісь копійки. Потім тремтячими руками перевірила кишені. В одній з них були ключі, а в іншій — обережно складений носовичок. Грошей більше не було. Вона приречено подивилася на рецепт, на якому латинськими літерами була написана заповітна назва препарату і по її зморшкуватих щоках повільно покотилися гарячі сльози.

В кінці черги стояла молода пара. Хлопець, захихикав, подивився на бабусю і тихенько сказав своїй подрузі:

— Їй вже на той світ пора, тут ніякі аналоги не допоможуть.

Дівчина уважно подивилася на благовірного, ніби вперше його бачила.

— Знаєш, моя бабуся теж така ж старенька і немічна. Між іншим, я для неї зараз буду купувати ліки.

Вона підійшла до старенької, взяла її рецепт і попрямувала до віконця:

— Дайте, будь ласка, жінці той імпортний аналог я доплачу.

Черга мовчала. Чоловік зніяковіло хмикнув. Дама обурено блиснула очима:

— Хитре дівчисько, зрозуміла, як можна скористатися ситуацією, щоб довго не стояти в черзі.

Дівчина обернулася пильно подивилася на жінку:

— Не хвилюйтеся, свої ліки я придбаю, коли прийде моя черга.

Взявши таблетки, вона підійшла до старенької:

— Візьміть, бабусю. Як їх треба приймати, знаєте? Ось тут все вказано, і в рецепті, і на коробочці.

— Спасибі люба. А як я зможу повернути тобі гроші? Я ж тепер буду тобі винна.

— Нічого не потрібно. Держава вам більше винна.

Дівчина повернулася на своє місце. Хлопець здивовано подивився на подругу, торкнувся до її плеча, намагаючись щось сказати, але та його випередила:

— Не кажи нічого. Краще подумай про те, що і сам колись будеш таким.

Вистоявши чергу, дівчина склала в сумочку те, що купила, і мовчки, не озираючись, вийшла з аптеки.

* * *

Можна знайти багато мудрих висловлювань стосовно цієї ситуації. Ось одне з них, яке належить К. Паустовському: «… Байдужість росте повільно, але незворотньо,. Життя у свідомості байдужого швидко в’яне, сіріє, величезні пласти її перестають функціонувати, і врешті-решт байдужа людина залишається наодинці зі своїм жалюгідним благополуччям.»

Нам є, над чим задуматися…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page