fbpx

В свої п’ятдесят я вважала себе перспективною нареченою і не бачила нічого дивного в тому, що за мною Ігор так гарно залицявся, не скупився ні на ресторани, ні на квіти. Ну, чекайте, у мене й квартира своя і машина, діти прилаштовані, адже не даремно я двадцять років в Італії пропрацювала

Чоловіка свого першого покинула я, адже не відчувала, що він мене підтримує в тому, щоб мати щось своє. Він був цілком під впливом його матері, яка ладна була їсти сухарі і жити всім на купі, лиш би в Україні.

Я хотіла свого кутка, а, коли побачила, як люди по-справжньому живуть, то вже до колишнього життя вертатися не хотіла.

Чоловік не довго був сам, знайшов собі іншу жінку і створив родину, дякую йому за те, що дітей не кидав і всі ці роки вони точно мали тата і все якась була підтримка та нагляд за ними, бо я контроль над ними звідти не могла забезпечити.

Все своїм дітям забезпечила і от вернулася додому, щоб і про себе подумати. І ось тут мені трапилося кохання в образі Ігоря, старший за мене на п’ять років, цікавий і веселий.

Я так закохалася, що й не звернула уваги, а що ж в Ігоря за плечима. А там був шлюб з дітьми і мамина квартира, в якій він тепер живе. За плечима не виявилося і ніяких статків, я не хочу там мільйонів, але якийсь запас з десяти тисяч доларів в чоловіка точно має бути.

І ось чому я про це кажу – Ігор попросив у мене гроші на весілля його доньки.

– Катрусю, у тебе є гроші, а я маю якось дитині допомогти зі святом, для неї це дуже важливо і запам’ятається на все життя, я мав запас, але так тобою захопився, що й незчувся, як вийшов з грошей.

Я тоді вперше задумалася над тим, а що далі? Тобто, його залицяння не коштувало десять тисяч доларів, які він у мене просив. Ми поїхали в Туреччину, то там максимум дві тисячі вийшло, ну і квіти та ресторани, теж не на всі гроші світу.

Я навіть не вагалася, що маю відмовити, просто думала, в якій формі це зробити, бо я таки планувала з цим чоловіком жити, він мені подобався і що там пройшло часу з нашого весілля, може я його якось не так розумію.

Звичайно, що він дуже образився, сказав, що не чекав від мене такого, бо для мене це не гроші.

– Ти їх можеш за кілька місяців заробити, а донька мені це згадуватиме все життя!

– Вибач, але я не планую більше нікуди їхати і я твою доньку взагалі не знаю!

– Тобі варто знати, що вона моя донька!

І отаке непорозуміння просто виросло в рази, коли я віддала десять тисяч доларів своїй сестрі.

– Тобто, ти подарувала сестрі такі гроші і знаєш, що вони не вернуться, а я тебе просив і обіцяв віддати. То ти мені відмовила!

Чоловік нічого не хотів чути, що я дала сестрі гроші, бо у неї виявили хворобу і важливо зараз все зробити якнайшвидше, щоб врятувати життя, якщо на це є хоч десять відсотків шансу!

– А на що ти будеш жити, якщо не плануєш вертатися за кордон?, – казав мені він.

Ігор зібрав речі і подав папери про розірвання шлюбу. Мене це вразило до глибини душі, адже для мене зараз дуже не простий час, я потребую підтримки, бо переживаю за сестру, а його донька цілком може справити собі скромніше весілля, як на те пішло.

І ще мене дивує, що він не думав про такі моменти все життя, що дитині прийдеться допомогти і не лише з весіллям, але й з онуками потім. Чи то ми, жінки, інші, що думаємо про все на перед, прораховуємо різні можливості, різні ситуації?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page