Але виявилося, що мій чоловік був невдоволений таким життям і для повного щастя йому не вистачало моєї найкращої подруги.
Як в типовому кіно все відбулося – я несподівано вернулася від батьків…
Сказав, що любить її і не хоче більше зі мною жити.
– Майно потім поділимо, я зараз до неї, – сказав і зібрав речі.
Я не могла повірити, що це відбувається зі мною. Чому і за що? Але найголовніше – як так?
А потім почався просто якийсь фарс.
Зателефонувала свекруха і сказала, щоб я не сміла на її дитину подавати на аліменти:
– Ми тобі квартиру купили, то ти ще хочеш і квартиру і аліменти?
– Не ви мені купили, а ви дали третю частину на квартиру, бо ми продали бабусину і мої батьки ще доклали. І більше мене не турбуйте.
Потім приходив чоловік наче дітей побачити, але сказав, що він платитиме допомогу, якщо я не буду претендувати на машину.
– Вона й так беушна, просто мені треба їздити на ній та працювати.
Далі пішли будні, коли ще вдень поки робота і діти метушаться, то ще якось голова зайнята, але вночі думки не давали мені спокою і отак я до ранку могла й не склепити очей. Хвилювало одне питання – що йому ще бракувало, адже я молода і гарна жінка, діти чудові, все в домі у нас гаразд.
Йшов час і з боку чоловіка я спілкувалася лише зі свекром, який приходив і приноси іграшки, давав гроші на продукти:
– Ти тільки моїй нічого не кажи, що я з онуками час проводжу, бо вона вже геть втратила відчуття реальності. А я не хочу аби мої онуки росли без мене.
Олег майже не приходив, просто пересилав гроші, подруга найкраща навіть пробачення не просила…
Мої дні перетворилися в якісь однакові і сірі, поки мама не вирішила все взяти у свої руки.
– Годі. Ти молода жінка і ми з батьком дітей забираємо на канікули, а ти вже собі якесь заняття до душі знайди і йди десь в люди.
Куди я піду? Та й не хочу нікуди йти. І отак я сиділа за комп’ютером та переглядала афіші з фільмами та виставами, як до мене заговорив наш співробітник, Святослав.
– Ілоно, я маю зайвий квиток на виставу, сестра не змогла піти зі мною. Підеш?
– Добре,- погодилася, бо що було робити.
Я так кіно й не вибрала б ніколи, але Святослав все так докладно розказував, все пояснював, що я навіть полюбила цей жанр і пообіцяла передивитися всі попередні фільми. І отак ми почали спілкуватися і його дружба мене зцілила, відволікла від буденного життя, показала інший цікавий світ. То й у мене може бути інше життя, цікаве, таке, як я захочу.
І ось в сорок років у мене було все, що може прагнути жінка – люблячий чоловік Святослав, четверо діток і великий будинок.
В п’ятдесят у мене було все, що може прагнути жінка – люблячий чоловік Святослав, четверо діток, двоє онуків, кіт і дві собаки, великий будинок, де завжди гамірно і добре. На вихідні може приїхати мій перший свекор, щоб поняньчити правнуків та порибалити з моїм батьком.
Завдяки Святославу я створила собі світ, де панує любов і взаєморозуміння і дуже вдячна тепер своїй подрузі та Олегові, що своїм вчинком подарували мені таке щастя. Вони й досі якось оминають нашу велику родину стороною і каже свекор, що не дуже й добре живуть між собою. Думаю, якби вони попросили вибачення в мене і дітей, то їм би стало легше на душі і в житті. Але кожен сам обирає, як йому жити, хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота