fbpx

В ситуації, що склалася є й моя вина, я не проти, але ж я робила все з чистими намірами і прагнула допомогти. Ну не знала я. що такі люди є. Впустила брата пожити на тиждень, а вже третій місяць годую здорового мужика, який ніяк роботи не знайде і з житлом у нього скрізь негаразди

Я багато разів чула історії про «вічного гостя», але все ж попалася на цю вудку. Останні 5 років я живу в столиці. Переїхала сюди з маленького міста. Ніхто мені тут не допомагав і не підтримував. Було важко, але я все-таки влаштувалася на гарну роботу і домоглася підвищення.

Давно не бачила нікого з родичів і була рада відгукнутися на прохання двоюрідного брата, коли він попросив мене зустріти його на вокзалі і потім дозволити пожити у себе тиждень, поки він не знайде роботу і не винайме кімнату.

Пам’ятаючи про всі пережиті мною труднощі під час переїзду сюди, мені щиро захотілося допомогти людині. Тим більше він мій родич.

За останні роки я дуже скучила за своєю сім’єю, і була рада дати притулок близькій людини, навіть не дивлячись на те, що живу в крихітній квартирі-студії. Перші кілька днів ми провели за приємними спогадами про дитинство, розмовляли про родичів і спільних знайомих. Мені було приємно знову бачити брата, і я робила все для того, щоб полегшити його переїзд. Я розповіла йому про столицю, скоординувала в пошуку житла і роботи, а також пообіцяла, що допоможу фінансово і поки він мій гість – візьму турботу про його харчування на себе. Але вже через тиждень сусідство з дорослим чоловіком почало мене обтяжувати.

Мені доводиться по кілька разів на день збирати розкидані братом речі, витрачати час на пошуки речей, які він переклав з звичного місця і купувати їжу на двох (а їсть він значно більше мене). Прибирання і готування теж на мені – у нього це погано виходить. Єдине, що можна йому довірити – це пилосос і винести сміття.

Я з власного досвіду пам’ятаю, що влаштуватися в чужому місті дуже важко. Але не можу виправдати цим неробство і недбалість свого гостя. Спочатку я говорила йому, що прихистити на довгий термін його не зможу – максимум на 2 тижні. Однак пройшло вже три місяці, а він досі живе зі мною і не збирається з’їжджати. Його все влаштовує.

Кожен день я підсуваю йому газету з оголошеннями, але багато вакансій йому не подобаються. Зі зніманням житла ще гірше – кругом одні агентства, а брат не хоче платити їм комісію. Ті фірми, яким він телефонує в пошуках роботи, за його словами виявляються шарлатанами. За весь цей час він пропрацював лише кілька тижнів, потім йому виплатили мінімальну платню і звільнили. Іншого місця він поки знайти не може. Я вмовляла його йти працювати офіціантом або промоутером (як це робила я, коли потрібні були гроші), але він категорично не хоче цього робити. Шукає роботу, пов’язану з ремонтом машин і інші пропозиції не розглядає.

Брат намагається налагодити своє становище і їздить на співбесіди, але результату немає. Мені здається, що він даремно приїхав в столицю. Втомилася від його присутності і не вірю в те, що у нього щось вийде. Часом хочеться дати йому грошей на зворотний квиток і відправити в його рідне місто. Знаю, що батьки та інші родичі цього не зрозуміють, але і терпіти його довго не зможу.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page