Ви помітили, що як тільки плануєш змінити життя з понеділка, то саме в той понеділок обов’язково щось станеться? Так було й зі мною, саме в той понеділок, коли я планувала почати бігати – занило коліно, коли вирішила змінити зачіску, то зробили таку, що й на люди не виходи, коли є нарешті гроші на гарний одяг, то все, що не міряєш – не пасує, коли вирішила піти до косметолога, то потім ще довго мастиш своє червоне обличчя, а косметологиня розводить руками – у не ї таке вперше. У неї вперше, а у мене ні, бо ж я не вперше вирішую змінити життя і маю такий результат.
І ось в цей понеділок я так само вирішила змінити життя, але вже знаючи хитрощі долі, вирішила вголос сказати про понеділок, а насправді, все почати серйозно після свят.
Тому, коли в понеділок у мене зірвало перемикач води в гідро боксі, я не здивувалася, а лише хитро усміхнулася, я ж тепер точно долю перехитрую.
Бо у мене справді великий в цьому досвід, коли п’ятнадцять років тому від мене пішов мій чоловік до молодої жінки, далі, коли пішов другий, потім ще було кілька невдалих романів. Стабільним була тільки ця гра з долею, яка не хотіла ніяк аби я змінювалася і стала ідеальною жінкою, яка знайде своє щастя.
Діти мої виросли і роз’їхалися і самі надіються на щасливу долю, а я залишилася сам на сам з нею.
Проте, цього року я вирішила, що поїду в Карпати на зимові свята. Цілий рік я збирала гроші на відпочинок, нічого собі не купувала зайвого, жила на гречці і макаронах, не ходила в кафе чи в гості, все на найкращий відпочинок в житті.
Щоб ще більше зекономити, я вирішила, що не поїду в гори на самі свята, бо дуже все дорого тоді, а тиждень опісля, наче ще й свята, але вже безлюдні.
І так вголос сказала долі, що все – я змінюю життя і от перший сюрприз. Кран.
Сантехнік прийшов, поохкав, сказав, що треба купу роботи робити і перехідник коштує дорого, бо такі моделі вже не випускають.
Пішло дві тисячі на перехідник, далі за роботу і я скрипнула зубами, бо ж це міну день моєї мрії.
Далі поличка впала на унітаз і розбила бачок.
Шах і мат.
Ви дивилися на ціни на сантехніку?
Я мала провести свята одна, бо грошей на поїздку не було.
Знову робота, дім, робота.
– Мамо, ти чуєш, що я тобі кажу?, – вивів мене з задуми голос доньки.
– Ні, задумалася, що таке?
– Ми їдемо знайомитися з моїм нареченим до нього.
– Добре. Ми в кафе зустрічаємося чи вдома?
– Мамо, ти геть не чуєш? Ми їдемо в гори!
– Не може бути!, – я сплеснула руками, невже я таки долю перехитрила і не просто поїду в гори, але ще й на свята!
Поїздка була довгою, але це було того варте. Ліс був в снігу, прибраний до нашого приходу, мороз переливався на снігу сонячними зайчиками і мороз, справжній, від якого злипається ніс… Як я хотіла це відчути.
Це було краще Різдво в моєму житті, я була ближча до зірок на темному небі, ближча до своєї доньки, бо раділа за неї, ближча до себе, бо повірила, що не все в моєму п’ятдесятирічному житті вже втрачено.
Після приїзду вирішила, що буду щодня пробувати щось нове – чи то книжку прочитати, чи рецепт новий в інтернеті приготувати, то просто погуляти в іншому районі міста. І якось я зустріла свою любов – чорненьке цуценя, яке тряслося від холоду. Тепер у моєму домі кожен день щось нове і доля не так мені шкодить, як гострі зубки Джека.
І у мене знову є мета – назбирати трохи грошей, продати квартиру і купити дім в селі, щоб він міг ганяти по двору, а я б садила помідори чи виводила качок. Думаєте, доля буде до мене милостивою в моїх планах?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
