Якось ми з дружиною посварилися. Сварка — справа для більшості сімей звична, але цього разу вона була досить серйозною. В запалі дружина сказала, щоб я котився до своєї мами. Моя мама живе за 150 кілометрів від нас. Я теж розсердився, закинув речі в машину і поїхав до матері. Такі ситуації у нас були не раз. Напевно, люди все ж таки повинні хоч кілька разів на рік пожити окремо одне від одного.
Самотність, часом, необхідна для того, щоб уважно прислухатися до себе і зробити якісь висновки. Зазвичай за тиждень ми обоє заспокоювалися і продовжували мирно жили одне з одним.
Я їхав по автомагістралі і роздумовував про наше життя. Діти вже жили від нас окремо — у них були свої сім’ї. Ми залишилися удвох і, здавалося б, можна спокійно уживатися одне з одним. Цілком можливо, що діти нас мотивували, тому на різні сварки у нас з дружиною просто не залишалося часу. У всякому разі, мама зрадіє моєму візитові. Нехай вона й говорить, що звикла жити одна, але я цьому чомусь не дуже вірю, жити одній досить важко.
Почало швидко темніти, я включив ближнє світло фар. Буквально через тридцять хвилин стало зовсім темно. Траса була хороша і я мчав з максимально дозволеною швидкістю — 120 кілометрів на годину. І ось раптово задзвонив телефон. Є люди, які розмовляють по мобільному телефону, навіть не зменшуючи швидкість, але я так не можу, тому уповільнився приблизно до 70 кілометрів на годину і поліз діставати телефон з кишені.
Несподівано я побачив прямо перед собою великовантажний автомобіль, який рухався повільно без будь-яких сигнальних вогнів. Я ледве встиг пригальмувати. Бувають, звичайно, випадки, коли не працює ні ближнє, ні дальнє світло, чи не загоряються габаритні вогні, але в такому випадку водії з’їжджають на узбіччя і вмикають аварійний сигнал. Однак цей їхав по правій стороні дороги без будь-яких вогнів.
Правда, коли я його обігнав, то побачив, що у нього світять передні габаритні вогні. Напевно, водій думав, що у нього працюють і задні. У мене тремтіли руки і я вирішив зробити зупинку у найближчому пункті відпочинку. Я дістав мобільний телефон і побачив пропущений виклик від своєї дружини. Вона фактично врятувала мене.
Я подзвонив їй і поцікавився — в чому справа. Вона відразу почала мене лаяти за те, що я розкидав свій одяг, не вимкнув у ванній світло і зробив ще купу всіляких дурниць. Я відповідав їй з гумором і дуже доброзичливо, бо своїм дзвінком вона врятувала мені життя. Дружина розгубилася, а через 10 хвилин розмови попросила вибачення і сказала, щоб я повертався додому.
Я дуже зрадів тому, що вона заспокоїлася і більше на мене не гнівалася, розвернув автомобіль і поїхав назад додому прибирати свої розкидані речі.
Фото – ілюстративне(pexels).
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся