Заміжні подруги, Світлана й Вікторія, радили своїй коліжанці, 30-річній Марині, частіше бувати на людях, щоб врешті-решт зустріти свою половинку.
– Марино, коли не прийдемо до тебе, то все в твоїй квартирі не як у людей: то чайник не працює, то кран протікає, то світло зникає, – говорила одна.
– Ти б познайомилася все-таки з якимось порядним чоловіком, щоб не витрачати кошти на сантехніків та електриків, – радила друга, – і мала б все в одному: коханого й майстра не на годину, а на всі двадцять чотири.
У Марини на все була заготовлена відповідь:
– Значить, така в мене доля. Не зустріла до 30-ти, то й після не маю надії. На дискотеки вже не ходжу, на вулиці й у транспорті не знайомлюся, в нас, на роботі, всі одружені, в щасливі знайомства в Мережі не вірю.
Світлана зручно вмостилася на дивані, взяла якийсь часопис із журнального столика, погортала і на останній сторінці побачила гороскоп.
– Ой, дівчата, а сьогодні жінкам-водоліям, і нашій Маринці в тому числі, зорі віщують незабутню зустріч із цікавою людиною.
– То гайда в кав’ярню, там і кави натуральної поп’ємо, і до кави чарочку чогось міцнішого, і печивом їхнім фірмовим поласуємо, – запропонувала Віка, – і, можливо, цікаву людину побачимо.
– А, головне, – Лана підморгнула, – перевіримо, чи правду кажуть планети й зорі про незабутню зустріч, від якої залежить подальша доля.
Марина охоче погодилася змінити домашню рутину на завжди багатолюдний заклад і довести подругам, що ті гороскопи – то стовідсоткова брехня. Ніхто, звісно, не намагатиметься познайомитися з ними, бо туди переважно приходять парами, а до двох чарівних дам із обручками на безіменнім пальці ніхто не відважиться підійти. Вона ж, Марина, своїм рентгенівським поглядом тільки відлякує потенційних залицяльників.
За сусіднім столиком сиділо четверо чоловіків, які були такі зосереджені, очевидно, це була ділова зустріч партнерів з бізнесу, бо вони підписували якісь папери й не звертали ніякої уваги на чарівних дам, тим більше не помічали, як дві з них блимали в їхній бік очима. Маринка тільки сміялася:
– Що – не клюють?
Вона не любила міцних напоїв, відмовилася від п’ятизіркового й попрямувала до бармена замовити собі коктейль. Коли поверталася від барної стійки, ненароком зіткнулася з якимось чоловіком і більша частина напою з келиха вихлюпнулася на сукню. Незнайомець вибачився, запропонував відвезти її додому, щоб переодягнулася, й вони разом повернулися знов до кав’ярні. Та Марина вважала, що вечір і так зіпсований, тож погодилася, щоб він підвіз її разом із подругами.
В авто вони всі перезнайомилися, обмінялися телефонами. Новий знайомий Вадим обіцяв купити Марині сукню, щоб компенсувати і матеріальну, і моральну шкоду, ненавмисне спричинену ним. Та дівчина й слухати не хотіла, але подруги сказали, що знають її смаки та розмір одягу, тож допоможуть йому в покупці.
Так не без допомоги коліжанок Марина почала зустрічатися з Вадимом, а потім пара почала разом жити, що викликало незадоволення мами, яка час від часу приходила до дочки. Марина запевняла, що добре знає Вадима, що в них уже йде до весілля, завтра вирушають до ювелірного магазину дивитися обручальні персні, і мама змирилася.
Продавчиня мило усміхнулася парі:
– О, як приємно, що ви до нас знову завітали. Сподобалися сережки вашій дружині, які ви вчора купували?
– Ви мене з кимось переплутали, – збентежено сказав Вадим.
Продавчиня вибачилася, а Марина прямо запитала його, що то все значить, але він запевняв, що не має в нього нікого, щоб сережки дарувати, і що ця дівчина за прилавком просто помилилася.
Вдома консьєржка ошелешила закохану пару, коли Вадим із Мариною повернулись:
– А я позавчора бачила вас, молодий чоловіче, коли була з внучкою в зоопарку. Ви вели за ручку хлопчика. То, напевне, ваш племінник?
І знову Вадим заперечував, але Марина вже йому не вірила. Вони вперше посварилися, і чоловік повернувся в свою орендовану квартиру.
Мама приїхала підтримати доньку, розрадити, бо виявилося, що Маринка чекає дитину і не хоче сказати про це Вадиму, вважаючи, що він її обманює. До того ж сам Вадим не зателефонував жодного разу, тож Марина все більше переконувала себе забути його. Подругам вона нічого не сказала, так як злилася через їхню занадто активну участь у її житті. Та Віка й Лана самі підійшли до неї на роботі.
– Що ж ти не признаєшся, що в тебе з Вадимом проблеми?
– Бо жила собі спокійно, поки ви не пристали зі своїми ідеями про заміжжя, – ображено відрізала Марина.
– Отакої. Хотіли як краще, – коліжанки вже готові були образитися, та Марина несподівано сказала:
– Та все одно я вам вдячна, бо матиму для кого жити, адже чекаю дитину.
– А Вадим знає? Чи ти хочеш, щоб твій син чи донька ніколи не дізналися про батька?
– А ви звідки знаєте, що ми з Вадимом розійшлися? – здивувалася Марина.
– Бо зустріли його з іншою жінкою і малим хлопчиком. Та він вдавав, що нас не знає, коли ми з ним привіталися, і переконував дружину, що вперше цих жінок бачить.
Розв’язка цієї історії настала несподівано швидко. Вадим почав наполегливо телефонувати, але Марина не піднімала слухавку, більше того, хотіла вже заблокувати номер, але не встигла, почувши дзвінок у двері квартири і чоловічі голоси на сходовому майданчику. Вона відчинила і очам своїм не повірила, навіть у голові промайнула думка, що їй двоїться в очах.
– Знайомся, це мій брат-близнюк Євген, який недавно мене розшукав. Женю, а це моя кохана Марина, яка засумнівалася в моїй вірності. Дозволиш нам увійти й почути історію двох братів?
Марина й Вадим одружилися, в них народилася донечка Інна. Брат Євген із дружиною Ольгою та сином Артемом живуть на сусідній вулиці, дружать сім’ями.
