Майже півроку працювала Ольга в невеличкій страховій компанії. Відразу знайшла спільну мову з колежанками-ровесницями Світланою та Тамарою. Згодом на роботу влаштувався Вадим. Кожна із дівчат нишком кидала погляди на високого симпатичного парубка, але той мовчки просиджував за комп’ютером й не звертав уваги на жодну із них. Під час обідньої перерви дівчата припрошували:
– Вадиме, присядь до нашого столу, скуштуй кави, пиріжечків, бутербродів.
Парубійко не піддавався на умовляння, мовчки йшов обідати в кафе навпроти. Дівчата дивувались:
– І чим йому наше товариство не підходить? Мабуть, має наречену, інакше б чого носом крутив?
Ольга кожного дня приносила на обід щось смачненьке в надії, що хлопець скуштує та зверне увагу на неї, мабуть, недаремно мама каже, що шлях до чоловічого сеpця лежить саме через шлyнок. Якось помітила, що Вадим п’є пiгулки:
– Позавчора пообідав у кафе і тепер недобре себе почуваю! Шлyнок бoлить…
Ольга співчутливо:
А у мене є свіженькі млинчики із сиром, скуштуєш?
Сиділа й блаженно дивилась, як той смакує млинцями й схвально киває головою:
– Ну й смачні! Я б такі їв кожного дня!
Відтоді обідали разом, а згодом обіди переросли у ближчі стосунки. Ольга від матері й бабусі перейняла усі кулінарні секрети, тож балувала свого Вадима різноманітними салатиками, супчиками, тістечками. За кілька місяців молодик погладшав, обличчя аж вилискувало. Подруги жартували:
– Відгодувала кавалера, сорочки по швах тріщать, піджак на череві не сходиться.
…Робочий день був у розпалі, коли поріг установи переступив нeзнaйомець:
– Панянки, пропоную недорогі сумочки, справжня шкіра, скидка 50 відсотків…
Жінки всіх вікових категорій обступили чолов’ягу, роздивляючись та мацаючи товар. Світлана кивнула Ользі:
– Подруго, вибирай! Твоя має жалюгідний вигляд!
Та розвела руками:
– Після відвідин продуктового магазину гаманець порожній!
Подружка гукнула до Вадима:
– Подаруй своїй дівчині оту білу сумочку! Якихось 200 гривень! Взимку вона всі 400 коштувала!
Той нехотя вийняв із кишені гроші й подав продавцеві. Ольга поцiлувала у щічку коханого:
– Дякую, любий!
Вадим невдоволено пробурмотів:
– Вважай, що позичив! Коли зможеш, тоді й віддаси.
Дівчина засміялась, думаючи, що жартує:
– Обов’язково віддам! Ще й з відсотками.
Минав час… За традицією під кінець робочого тижня жіночки влаштували невеличке свято. Скинулись по двадцятці, купили дорогих цукерок, фруктів.
Вадим, глянувши не стіл, розізлився так, що аж заїкатися почав:
– Олю, якщо будеш так бенкетувати, то вічно в боржниках ходитимеш! Чи ти забула, що винна мені 200 гривень?
Ольга з подивом:
– Я думала, що то подарунок…
Вадим загopланив на весь відділ:
– Який у бiса подарунок! Думаєш, як пepeспaв з тобою, то весь розум втратив та забув про борг?
Дівчата за столами притихли й тільки бликали на Вадима. Першою оговталася Тамара:
– Ось, Вадиме, сотня, за Ольгу, решту завтра принесу.
Світлана й собі:
— Візьми ще одну сотню! Вважай, що Ольга розрахувалася.
Наступного дня до Вадима час від часу підходили працівники фірми й тикали гроші. Тільки й чув: «Ти мене якось кавою пригощав…», «ти за мене в маршрутці платив…» т. п. Тамара й Світлана навіть не привіталися, а Ольга на роботу так і не з’явилась. Вадим невдоволено бубнів:
– Отакої! Позич гроші, ще й ворогів наживеш.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
