Валю, як це твій чоловік сидить з дитиною, поки ти з подружками в кафе?, – питала я сестру, – Відколи я з дитиною, то в цих чотирьох стінах безвилазно. Навіть, в перукарню треба з дитиною йти, бо ніхто не хоче з ним сидіти! А у тебе няньки збігаються, як бджоли на мед. В чому секрет?
Сестра лишень усміхнулася, а тоді й каже:
– Та все дуже просто.
– Просто? Та я вже й не знаю чи мені такий чоловік треба, який мені не допомагає ні в чому, а тільки вимагає чистоти і наїдків. Бо я вдома сиджу. Свекруха хоч би на годинку зайшла та дитину побавила. Онук перший, як-не як. Мама наша тільки тобі радо допомагає, а на мене у неї часу нема.
– І що ти плануєш робити?
– Та не знаю сама. Певно, треба чоловіка лишати, бо з ним більше клопоту, ніж без нього.
– А коли у вас почалися такі непорозуміння?
– Як відколи? Відколи дитина на світ з’явилася.
– І?
– Що «і»? Не віддам же я дитину.
– Тоді думай, що маєш робити.
– А я чого до тебе телефоную? Порадь мені, розкрий секрет своєї ідеальної сім’ї!
Сестра лишень розсміялася і каже:
– А сама здогадатися не можеш?
– Якби могла, то би давно це зробила. Кажи вже!
Але та й далі за своє, щоб я сама себе почула та зрозуміла, що не так.
Та що тут розуміти? Як тільки ми побралися з Матвієм, то все у нас було чудово – батьки нам купили квартиру. Зробили ремонт і зажадали лише одного – онуків. але як тільки Тарасик на світ з’явився, то ні моя мама, ні свекруха чомусь не бігли на допомогу.
Тарасик дуже вередував, я вже казала всім, що встає по десять разів на ніч, а як встає вісім, то для мене шанс виспатися. І замість того аби мені з дитиною допомогти, чоловік взяв за моду пізно вертатися з роботи, до малого не підходить, бо він ще маленький і на руки його не братиме, підгузок теж міняти не буде, з ним гратися не хоче, бо той ще малий. Він сидить перед телевізором, а я з дитиною на руках все маю зробити по дому і ще й вечерю смачну приготувати.
Якось я хотіла піти сама в магазин, щоб купити продукти, то він сказав, що піде сам і навіть з того детального списку, що я написала, то він не купив те, що треба. А я написала в якому магазині що брати, детально.
І як змовчати?
Я про те, щоб піти кудись до подруг, то взагалі мовчу, зате він з друзями всюди ходить, наче у нього нема ні дружини вдома, ні дитини.
А от в моєї сестри Валі чоловік все робить по дому, в магазин ходить, з дитиною сидить, поки вона йде до подружок. Я не кажу, що вона щодень кудись йде та й дитина у неї більша, але все одно, він так з самого початку робив.
І я б не сказала, що сестра вродливіша за мене чи має кращий характер. Та й чоловік її не має аж такого доброго характеру, але до неї дуже добрий.
Я навіть не маю з ким порадитися, бо в цих стінах і дитячих пелюшках наче роки сиджу. Я люблю свою дитину, але мені здається, що я тільки додаток до дитини, а не колишня весела і щаслива жінка.
І ось я прийшла з дитиною до сестри, а вона якраз диктує, що чоловік має купити в магазині.
– Ти знаєш, – кажу я їй, – я би своєму на полицю тикнула, де стоїть, то він би купив інше.
– І що?
– Як що?
– Мій теж може купити щось інше. Я спокійно дякую і кажу, щоби на наступний раз взяв саме тієї фірми, бо мені більше смакує.
– І все?
– Так.
Я не можу повірити, що все так просто. Як можна змовчати, коли тобі потрібні саме ті круасани чи та кава, а він приніс геть інше?
– Ілоно, все дуже просто. Я живу з чоловіком за принципом: «твоя черга».
– Це як?
– Я роблю щось для нього і чекаю, коли він щось зробить для мене.
– Але так можна й роки прочекати, а як чоловік не здогадається?
– То я йому кажу. Наприклад, я хочу піти до подруги на день народження і кажу йому про це заздалегідь і обіцяю зробити для нього щось натомість – так само відпустити з друзями на футбол.
– А як він не хоче?
– Тоді я прошу маму чи свекруху посидіти.
– О, ці до тебе біжать.
– Так, бо я спочатку роблю щось для них і тоді прошу зробити щось для мене.
– Але вони мають це робити самі і просто так!
– Хто тобі таке сказав?
– Вони ж хотіли онуків!
– То й що? вони хотіли і можуть радо посидіти з ними п’ять хвилин, але далі для них це теж важко. Зате, коли ти зробиш щось для них, чи своїми руками, чи руками чоловіка свого, то тоді й вони відгукнуться на твоє прохання.
– А як не відгукнуться?
– Ти спробуй, а тоді вже будеш думати про інші варіанти – чи платити комусь за це гроші, наприклад, няні, чи зробити якусь послугу для рідних і матимеш віддяку також.
Я в таке не вірю. От це не працює на практиці і я в тому певна. Людина, яка тобі рідна. Яка тебе любить, має сама здогадатися допомогти. А як інакше?
Якщо я думаю про якусь людину, то розумію, що їй важко і сама йду на допомогу. От взяти мене і сина, хіба я не роблю все для нього від щирого серця, то чому моя мама і свекруха не роблять того самого?
Просто вони люблять сестру більше і вона більш улеслива і того так, а на мене вже й нема часу на допомогу. Бо вже з тією дитиною втомилися сидіти, а тут ще одна. А чоловік у мене, виходить, так само, не думає про мене і моє самопочуття, тому й так себе веде. Він думає лишень про себе і чи варто з таким далі бути? Поки я ще молода та гарна. то варто підшукати собі варіант, коли чоловік прагне тобі догодити і виконати будь-яке прохання, як от у сестри. Хіба не так?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
