fbpx
Історії з життя
Варвара Степанівна не завжди була старою пампушкою в великих окулярах, що неймовірно дивно для її великої родини. Її велика родина має Варвару Степанівну на увазі при усіх іменинах, весіллях і хрестинах, бо вона стара діва з приданим. Кожен намагається показати, що саме йому має дістатися квартира з клумбою, але без котів. Варвара Степанівна тільки хитро мружить очі і планує жити довго, як і її кот

Вона була класичною старою дівою з трьома котами, квітковою клумбою і власною думкою. В свої сімдесят дійшла висновку, що ці обсміяні шаблони, насправді абсолютно правильні рішення в її житті.

Варвара Степанівна не завжди була старою пампушкою в великих окулярах, що неймовірно дивно для її великої родини. Її велика родина має Варвару Степанівну на увазі при усіх іменинах, весіллях і хрестинах, бо вона стара діва з приданим. Кожен намагається показати, що саме йому має дістатися квартира з клумбою, але без котів. Варвара Степанівна тільки хитро мружить очі і планує жити довго, як і її коти. Вона не заважає родичам проявляти власну нікчемність в повній мірі і вдячна богові, що позбавив такого розчарування щодо власних дітей. Їх у неї не було.

Отож, детальніше про три основні шаблони, які так висміюють, але, доходячи до її років, засовують жарти в одне місце. Коти виявилися прекрасними співбесідниками і ще кращими компаньйонами, вони любили одне і теж – поїсти, тепло і душевний спокій. Клумба кожного року віддячувала за вкладені старання, чого не скажеш про людей. Вона родила те, що в неї посіяли і цвіла в чітко визначений час. З людьми такого результату добитися, практично, не можливо. Щодо власної думки, то Варвара Степанівна колись давно вирішила, що краще жити одній, ніж з ким попало. Спостерігаючи за історією шлюбів своїх родичів, розуміла, що такого ставлення до себе вона б не витримала.

Історія юної Варвари така ж шаблонна і нудна, як і її теперішній статус. Вона вчилася, працювала і мала надії на одруження, але… За цими сухими реченнями ховалися такі емоції, такі пристрасті, такі мрії – вона була молода і світ був перед нею такий цікавий, такий прогнозований і такий недосяжний. З хлопцями не складалося, чи то характер, чи зовнішність, чи не ті любили. Але вона не йшла на компроміс. Вона мала обов’язково мати те, що мали героїні її улюбленого Моема Сомерсета – кохання. Всепоглинаючого, пристрасного зв’язку з іншою людиною, коли тяжко дихати, думати, мріяти без Нього. Коли Він визначає твоє життя і це визначення ти приймаєш кожною часточкою душі. Вона чекала, потім шукала, потім почала переосмислювати свої бажання.

Саме з переосмислення почався незворотній процес в стару діву. Під сорок її ідеалістичні мрії прогнозували самотню старість. З ними було вирішено покінчити і подивитися на життя, яке й так надто коротке, не як марафон до щастя, а як біг з перешкодами. Отож, перша перешкода – це відсутність того само Чоловіка. Якщо врахувати, що Він мав дати їй ціль в житті, то цілком реально, що інший чоловічок мав би їй дати хоч дитину.

Цілком реально мати дитину і реалізовувати всі інші етапи без Чоловіка, раз така її доля. Вона вибрала достатньо симпатичного чоловічка, який би мав дати дитині гарні риси і почала. Як часто буває, змусила себе в нього закохатися, переконала, що він і є Тим самим, бо інакше не вдавалося змусити себе до доволі прагматичного процесу. Сама собі придумала і сама себе переконала, як то кажуть. Потративши на весь процес чотири роки, хоч це мало б бути місяць-два, зрозуміла, що досить. Не натягнеш сову на глобус, а на доволі приземлену і примітивну чоловічу подобу Його.

Але найгірше було в тому, що вона зрадила себе, обдурила себе. Вона довідалася найгірше про себе, вона не Вона, не героїня роману, а звичайна дівчина в реальному, звичайному, примітивному світі. Придумала собі щось і прожила з цією дурницею в голові все життя. Далі – одинока старість.

Сидить вона біля розбитого корита і дивиться на старого діда, з яким має провести кожну подальшу мить… А тоді так само ясно бачить, що так не зможе. Що перетвориться, направду, в жінку без мрії, без прагнень, без іскри в механічного робота, який сам себе ремонтує і як часом зриває процесори, ще й перепаює, як цього треба іншим. Хай вона буде дивачкою-одиначкою, але з собою Нею, бо таки з собою ти залишаєшся завжди.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page