– Мамо, я не знаю, ми з Мішею не планували дитину, ми просто мріяли одружитися… ну, потім, коли виростемо …
Тільки зараз Марина все зрозуміла…
Це сталося давно, ще на початку 90-х, коли ці теми починали обговорювати не так рано, як зараз. І ось результатом такого виховання стала історія Тані і Міші.
Марина була двічі вдовою. Батька Тані не стало, коли донька була ще зовсім маленькою. Марина довго горювала і виховувала дівчинку одна, важко їй було. Але через три роки подруга познайомила її зі своїм колегою по заводському цеху. Віктор був серйозним сільським чоловіком, але теж з «минулим», у нього був син. Міша був лише на два роки старший від Тетянки. Дружина Віктора сильно випивала, тому коли чоловікові сильно набридло все це, він розлучився, забрав сина і переїхав до міста.
– Маринко, хороший чоловік з руками, не п’є, не палить, та й дітей любить, подумай!
Так говорила Марині подруга, коли та сумнівалася, чи варто їй виходити за Віктора.
Віктор дійсно прагнув до створення справжньої міцної родини, Марина йому дуже сподобалася, та й діти їх добре ладнали між собою. Відсвяткували весілля. Жили Марина з Віктором дуже добре, але не довго, незабаром батька сімейства не стало.
І цього разу Марина важко переживала, не розуміла за що ж їй такі ви пробування.. А тут ще й Мішу хотіли забрати в дитячий будинок. Зібралася Марина з силами, перестала плакати і оформила опікунство. Ну, не відправляти ж дитину в дитбудинок або до питущою матері.
Так і розпочала Марина виховання двох. І донька, і син росли слухняними, вчилися добре. Ось вже Міша і вісім класів закінчив, в технікум вступив, а все сестричку зі школи зустрічати ходить, щоб не образив ніхто…
Але якось подзвонили Марині на роботу зі школи: Таню зле, викликали швидку, дівчинку відвезли в лікарню. Перелякана мати відпросилася з роботи і полетіла до доньки. А там ось доктор зустрів її з такою новиною… Причин залишати доньку у стаціонарі не було, і її відпустили з мамою додому.
Марина не знала, як їй поводитися і що робити. Їй було ніяково розмовляти з п’ятнадцятирічним пасинком на такі теми, але робити щось було потрібно …
– Міша, а ти не знав, що від таких стосунків між дівчинкою і хлопчиком можуть бути діти?
– Тітко Марино, я, звичайно, чув, але не думав, що так ось відразу… ми ж один раз… випадково… майже, ми з Танею просто дуже любимо один одного і хочемо одружитися…
– Ти ось випадково, а дитина буде справжньою!!! Та і Таня сама ще дитина! Ну, яка з неї мама?
Марина вмивалася сльозами, шкодувала власну донечку. Мішу вона не сварила, сама не догледіла, не навчила, не проконтролювала. Ну, яка ж вона погана…
Робити щось було вже пізно. Марина запропонувала закоханим приховувати Танин стан, а дитину записати на неї. Але Таня і Міша категорично відмовилися, наполягаючи на весіллі. Багато порогів довелося оббити Марині, щоб домогтися дозволу на реєстрацію такого раннього шлюбу.
Незабаром у Міші і Тані з’явилася донечкака. Миша запропонував назвати дочку Ангеліною, Таня з мамою не заперечували.
Важко було всім трьом перші три роки. Марина працювала ночами, днями сиділа з онукою, щоб молоді батьки вчилися. Але грошей все одно не вистачало. Міша виявився заповзятливим, знаходив різні підробітки: завантажити-розвантажити і так далі, теж приносив в дім копієчку. Сяк-так дожили до того, що молодий батько закінчив технікум і влаштувався на роботу, стало легше. Ангеліна якраз майже в цей же час в дитячий сад пішла, бабуся Марина почала, як всі люди, працювати в день, а спати вночі.
І, як не дивно, скоро ця сім’я буде святкувати срібну річницю свого весілля. Так і прожили стільки років в любові, і доню виховали, лікарем Ангеліночка стала. А мамі Марині не перестають дякувати за те, що свого часу вона повірила в їх кохання.
За матеріалами – Aрка.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
