Марина не була красунею — звичайна дівчина, тисячі яких можна зустріти на вулиці. Але їй було чи то притаманне вміння зачаровувати, чи то мала вона ту родзинку, яка манила до неї. Сама того не усвідомлюючи, Марина отримувала задоволення від сходження на черговий чоловічий олімп, себто, перебирала ними, як рукавичками.
Після закінчення школи поступити одразу до вищого навчального закладу не вдалося — у столиці на той час цінилися не знання, а гроші. Для зарахування у студентки не вистачило якихось півтора бала. Та життя продовжувалося і марнувати дома час було якось негоже. Мама у той час була директором універмагу і влаштувала доньку на роботу продавцем.
Як-не-як, а серед покупців представників сильної половини людства вистачало. Мила посмішка, слово за слово — до Марини набивався в друзі не один. Та інтересу до них вона не проявляла — надто все відбувалося за звичним сценарієм: сходимо на каву, поїдемо на відпочинок і т.д. Одного разу до універмагу під’їхала машина. Світло-салатовий її колір одразу кинувся у вічі. Вийшов із вазівки, яка на той час у порівнянні із запорожцями і москвичами була престижною машиною, молодий і привабливий хлопець. До того ж на авто були “чужі” номери, що одразу ж заінтригувало Марину. Придбавши чоловічі парфуми і набір для бриття, посміхнувшись продавщиці, миловидний об’єкт покинув магазин.
У селищі, в якому проживала Марина, всі про всіх знали, відтак вона почала збирати інформацію, хто цей хлопчина і звідки. Виявився Василь із сусіднього села. Служив на той час у Німеччині поза строковою службою. З’ясувала Марина і те, що мав він дівчину, з якою збирався одружуватися, але та не чекала й півроку, як вийшла заміж.
Довго вибудовувала плани Марина, як з ним зустрітися і як його “вкрутити”. Довелося у мами і на позапланові гульки відпрошуватися в інше село, бо у відпустці на батьківщині Василь був ненадовго. Ненав’язливо, але поступово план дій втілився у життя. Спочатку це було невинне листування — адресу ж довелося діставати через знайомих і незнайомих, які його знали. Потім почалися, хоч і недовготривалі, але зустрічі. Василь поводився стримано, але Марина, задля досягнення своєї мети, набралася терпіння.
Відтак стосунки переросли у більше — знайомство з батьками і, як здавалося на той час, кохання.
Втім, усім дівчатам у 19 років хочеться вийти заміж і мріяла про білу сукню і Марина. Але на натяки Василя про одруження відповідала ствердно: “Сім’я мені ще поки не потрібна”. Треба ж свій норов показати!
А от спільну мову Василь із батьками знайшов швидко і здобув їхню прихильність. На той час за мізерну вартість із Німеччини приганяли авто. Василь запропонував батькам приїхати у Німеччину і допомогти з придбанням нової машини. Сказано — зроблено. Виклик, віза — усе було готове.
У військовій частині невеличкого німецького містечка замість Василя Марину і батьків зустрів його друг — високий і статний Максим. Привітно посміхнувся і зіслався на зайнятість Василя. Мама настільки вподобала Максима, що мимохіть сказала: “Була б у мене ще одна донька, то бути тобі зятем”.
Василь обіцяної машини так і не знайшов, тому у пошуках авто супроводжував Максим, який, до того ж, володів німецькою. В якийсь момент Марина пройнялася довірою до нього і певною симпатією. Одного разу за застіллям Марина і Максим лишилися наодинці. Він плакався на своє нещасливе особисте життя, а Марина звинувачувала Василя у невиконанні обіцянок. Розмова закінчилася… пoцiлyнкoм, який зіграв свою роль у подальших стосунках. Проводжали на батьківщину Марину Василь і Максим. Але чомусь вона пустила сльозу саме за останнім.
…Радянські війська виводили з Німеччини. Василь повернувся на батьківщину. Зустрічі і нібито кохання продовжувалися. Та одного дня виникла сварка між закоханими, бо привід дала колишня пасія Василя.
А через декілька днів дорогою додому в гості завітав Максим. Безліч подарунків, уваги отримала у той вечір Марина. Приїхав він через трішки і на її день народження. Миритися із Василем Марина не поспішала. А тут ще й мама, зважаючи не перебірливість доньки, не раз наголошувала: “Набридли мені твої гулянки, коли вже ти заміж вийдеш?”
Що спонукало Марину до такого вирішального кроку, але через місяць вона з Максимом вирішила одружитися. Тільки от сімейне життя тривало всього лиш три роки, бо не було у нього головного — взаємних почуттів. Це Марина зрозуміла через 10 років, коли зустріла людину, яку дійсно покохала.
А Василь одружився і знайшов сімейний затишок з іншою, виховує нині двох синів. Зустрілися вони з Мариною через 12 років. Чому він хотів її побачити — вона так і не зрозуміла, але, видно, сам для себе хотів розібратися у минулому і лише промовив: “Ти не любила мене. Тому все так і сталося. А твоя донька могла бути схожою на мене….”
Автор – Софія КУЩ.
Фото – pixabay.
За матеріалами – Українське слово.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
