Записка гласила:
«Коханий, я у сусідки. Ми тут говоримо. Якщо що дзвони”.
Василь заглянув в порожні каструлі, потім поліз в холодильник і згріб звідти на стіл все їстівне.
Наситившись бутербродами з чаєм, він ліг в ліжко і заснув.
Дружина прийшла о дев’ятій вечора. Василь тут же прокинувся, і запитав:
– Любо, а ми вечеряти будемо?
– Мені так пізно їсти не можна, – суворо сказала дружина. – Я худну.
– А я від голоду чахну, – зло пожартував чоловік. – Я ж з роботи. Цілий день був за кермом. Я можу поїсти по-людськи, Любо?
– Ну, якщо хочеш, зараз приготую чогось, – невдоволено зітхнула дружина. – Я, взагалі-то, у сусідки вже повечеряла. Але для тебе…
– Цікаво, і чим ви там вечеряли?
– Їй гусака з села привезли. Ось вона мене і пригощала.
– Смаженим гусоком? – вигукнув Вася.
– Так.
– З яблуками?
– Так.
– А я-то думаю, що ти до цієї сусідки зачастила? – заздрісно промовив чоловік і облизався. – Виявляється, вона тебе смаколиками підгодовує. А ти мене одними макаронами з ковбасою годуєш.
– Та ні, – почала виправдовуватися дружина, – я до неї ходжу, бо мені її шкода. Вона ж самотня. А хочеш, я попрошу, вона і тебе гусачком прямо зараз пригостить?
– Ти з глузду зійшла, чи що, Любо? – сторопів чоловік. – Ти мені пропонуєш ввечеряти йти до сусідки, щоб поїсти нормально? Це ж не зручно.
– Зручно, зручно. – Дружина вже взяла в руки мобільний телефон. – Вона знаєш, яка гостинна.
– Не треба їй дзвонити! – голосно вигукнув Василь. – Я не піду! Я краще голодним ляжу!
Але Люба вже говорила з сусідкою.
– Алло, Танечко, у мене тут надзвичайна подія. Чоловік прийшов з роботи весь такий голодний, а ми з тобою забалакались… Що? Привести його до тебе? А якщо він прийде без мене? У мене тут справи… Можна, так? Ой, дякую… Він так давно не їв гусака… Спасибі, Танечко… А то ж я мало чоловіка не втратила. – Люба захихотіла в телефон, радіючи своєму вдалому жарту. – Зараз Вася прийде. Обов’язково прийде.
Вона відключила телефон і наказала:
– Збирайся, вона вже накриває на стіл.
– Ти, точно, зійшла з розуму. – Вася покрутив пальцем біля скроні. – Я нікуди не піду.
– Підеш, підеш.
– Тоді ходімо разом.
– Не можу. Я в душ зібралася. А ти як раз за цей час повечеряєш. Іди, іди, незручно ж, – наполегливо сказала Люба. – Вона чекає. І гусак такий смачний, такий жирний. Як ти любиш.
– Ну, гаразд, – приречено зітхнувши, сказав Вася. – Якщо тільки заради гусака… А може, все-таки, разом підемо? Незручно мені одному… Вона ж самотня жінка…
– Іди вже, – засміялася Люба.
Василь пішов, і Люба не поспішаючи відправилася у ванну кімнату.
Минуло хвилин п’ятнадцять. Люба вже помилася, включила телевізор, вляглася, розпарена, на диван.
Минуло ще п’ятнадцять хвилин, а Васі все не було.
Люба почала трішки нервувати, вимкнула звук біля телевізора, прислухалася.
Потім встала з дивана, пішла в коридор, прочинила двері і знову прислухалась. Якесь внутрішнє чуття наказувало їй негайно вирушати до сусідки за чоловіком, але тепер їй самій було незручно – ніби чоловік повинен був повернутися додому сам, а вона, така ревнивиця, раптом з’явиться його забирати…
Правда ж, недобре…
Не витримавши душевних хвилювань, вона знову схопилася за мобільник і тремтячими пальцями набрала номер чоловіка, і через паузу почула плямкаючий голос чоловіка:
– Любо, тут у Танюшки так багато всього смачного… Я просто насолоджуюся її їжею…
– Ти кого там Танюшкою називаєш? – Тепер у Люби затремтів і голос.
– Кого-кого… – реготав Василь. – Вибач, мила, але я, напевно, залишуся у сусідки ще на чуть-чуть. Вона і, справді, класна…
– Ах ти…
Люба, поклавши слухавку, рвонула на вихід, і… через п’ять хвилин Вася вже сидів удома на дивані.
З того вечора Люба до сусідки в гості більше не заходила…
Автор: Анісімов.
Фото ілюстративне.
