У моєму житті все склалося чудовим чином – на роботі шанують, з чоловіком любов і повага, своя квартира і машина, але. Так є «але». Дітей у нас чомусь нема. Ми обоє здорові люди, проте бажане поповнення не настає.
Я наближалася до тридцяти шести років, коли вже або я приведу на світ маля, або все. Я дуже хотіла дитину і бачила, що мій чоловік Антон теж хоче дітей. Він залюбки грався з дітьми моєї сестри, зі своїми племінниками, коли ми в гості ходили, то він не втікав від компанії дітлахів, а уважно їх слухав і міг навіть в хованки гратися разом з ними.
Я бачила, що він був би чудовим батьком! Чому так?
Це питання я не раз піднімала на посиденьках зі своєю подругою, найкращою поругою Надією.
– Змініть обстановку, поїдьте кудись або просто заміни чоловіка, – сказала вона.
– Як?
– А так, раз можна й пробачити, – стенула вона плечима.
І я задумалася, адже це ж для благого діла, ця дитина нам просто необхідна, то чому б і ні?
Ми радилися з Надією, як це краще зробити і згодилися на тому, що краще це зробити десь на відпочинку, щоб ніхто не здогадався.
– Надіє, ти маєш поїхати з нами на відпочинок. Мені потрібна моральна підтримка!, – попросила я її, – Путівки за мій рахунок!
І вона згодилася. Ми поїхали в Туреччину: я з чоловіком і вона з чоловіком. Поки чоловіки вилежувалися та наїдалися, то ми вишукували кандидатів. Але заковика була в тому, що я не знала мови і як я мала підійти з таким проханням?
Нічого не виходило і я вже рукою махнула, як одного дня Надія з Андрієм поїхали на екскурсію, а ми з Олегом залишилися, бо перед тим щось живіт схопив, що його, що мене.
– Нелю, ти провідай його, бо ж він такий, що нічого не буде приймати. Каже, що саме пройде.
І ось я пішла до них в номер…
Додому я їхала впевнена в тому, що все вийшло і так і сталося – дві смужки мені сказали, що я скоро буду найщасливішою жінкою в світі. Надія була дуже рада і тільки питала, як я зуміла, але я їй сказала, що все залишилося там, далеко, а тут це син чи донька Андрія і жодного слова вона не має про це більше говорити.
На світ з’явилася донечка Богданка, ми найщасливіші батьки на світі, вся наша родина дуже за нас рада. Хіба цей океан любові і щастя не вартий був цієї невеличкої пригоди? Та якби я знала, що матиму таку прекрасну донечку і все так обернеться, то я б це зробила ще в перших порах.
Поки Богданка була маленька, то я ще могла говорити Надії на її закиди:
– Слухай. Вона просто копія моєї Даринки.
– Слухай, всі малі діти схожі один на одного.
Вона кивала головою, але та задума з її очей не сходила, коли вона дивилася на мою дитину. Я вирішила уникати Надії, щоб вона не почала бовкати язиком в непідходящий момент, а вона й каже:
– Ти наче мене уникаєш.
– Та ні, просто клопоту з малою багато і ми ще й вирішили купити будинок за містом, щоб дитина росла на свіжому повітрі.
Це не було так, але я розуміла, що маю зробити так аби бути подалі від подруги і нашої таємниці. Було легко переконати чоловіка, що треба купувати дім, бо він і сам думав про це:
– Ти права, купуємо будинок.
І отак я мала причину не бачитися з подругою і не запрошувати її до нас, бо як не ремонт, то ще якісь клопоти.
– Давай просто в місті зустрінемося, – казала я їй.
– Добре, дітей візьмемо і хай в ігровій кімнаті побавляться, – казала подруга, я погоджувалася, але потім моя Богданка раптово температурила і я перепрошувала подругу.
Мені дуже важко даються оці розмови з подругою, я не хочу більше з нею бачитися, але як порву з нею стосунки, то вона може про все розказати чоловікові. Як мені бути?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
