Я настільки сліпо довіряла своєму чоловікові, що навіть не помітила, коли все почалося.
На Різдво наша дочка з чоловіком поїхала в гості до свекра та свекрухи в інше місто і попросили нас доглянути за собакою. Минулого року з’ясувалося, що мій чоловік не може чисто фізично знаходитись там де є шерсть тварин, тому коли він сказав, що поїде до свого брата в рідне село, я відреагувала спокійно. Мені було трохи сумно залишатися самій на свята, але я все розуміла, так склалось.
Вже за тиждень чоловік повернувся додому. І наше життя увійшло у звичне русло. Принаймні, так мені здавалося. Проте я помітила, що з дня приїзду Андрій був якийсь засмучений і тримався осторонь. Спершу я думала, що на нього так вплинула поїздка на рідну землю. Але коли за тиждень він сказав, що подає на розлучення, я зрозуміла — причина зовсім інша. Така новина була для мене, як сніг на голову, адже я була впевнена, що у нас все добре. Потім чоловік розповів, що сталося…
З’ясувалося, що за два тижні до Різдва йому зателефонувала жінка, з якою він зустрічався ще в молодості та запросила у гості. Не довго думаючи, Андрій прийняв її пропозицію, а мені сказав, що їде до брата. Спочатку вони згадували старі часи, жінка розповідала, що всі ці роки думала про нього і тепер хоче розпочати все спочатку. Не знаю, що вона зробила моєму чоловікові, але вже через якусь годину він раптом усвідомив, що дуже нещасливий у шлюбі і ніколи насправді не любив мене. Потім вона сказала, що з нею Андрій неодмінно стане щасливим, адже заради нього вона готова на все.
Весь той тиждень вони жили разом і Андрій зрозумів, що любить її, тому й вирішив розлучитися зі мною. Я щосили намагалася відговорити його, але він стояв на своєму.
Ми розлучились швидко, чоловік зібрав речі і поїхав до неї. Не буду казати, як я жила цей рік. Ніяк не могла усвідомити що в моєму домі порожньо. Не могла збагнути, що я одна.
А вчора з ялинкою в руці з’явилось моє щастя. Кається і просить простити його нерозумного. говорить, що молодість за хвіст не впіймав, лиш зрозумів наскільки був не правим. А я?
А я хочу вірити в чудеса. В Новорічну казку. Простила? Так. Забула? Ні! І ніколи не зможу. Зустріли разом рік новий і я ніби і щаслива, що він нарешті ж поруч, але мені гірко. Людоньки, як же ж гірко на душі.
Сиджу зараз ось тут і думаю. А воно мені треба?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
