Терпіння моє луснуло, і я покинула його.
Я вийшла заміж, тому що щиро закохалася у свого однокурсника. Довгий час він не помічав мене, але потім між нами зав’язалися стосунки. Через два роки, запропонував вийти за нього заміж. Звичайно ж, я погодилася.
Після весілля я помітила, що він далеко не самостійний. Мені доводилося, як дитині йому показувати і розповідати, де лежать його речі. Прибирати за ним розкиданий одяг. Перший час я відчувала себе турботливою дружиною і хорошою господинею, але через рік, мені вже здавалося, що це не моя опора і захист, а моя дитина, яку я няньчу. Допомоги від нього не було ніякої. Все, що стосується побуту: прибирання, прання, прасування і готування лягали на мої плечі. Він нічого не вмів робити, а найгірше – не хотів вчитися.
Я неодноразово розмовляла з ним, намагалася пояснити, що мені потрібна елементарна допомога. Що я кохана жінка зрештою, а не універсальний робітник. А він лише віджартовувався, що така наша жіноча доля.
Потім я вирішила його провчити. якось прийшовши з роботи, він застав мене за переглядом серіалу на дивані. Вдома було не прибрано, посуд не помитий, а вечерею і не пахло. Я сказала коханому, що нездужаю. Я думала, він пошкодує мене, наведе порядок і приготує вечерю. Замість цього мій чоловік замовив піцу, а весь безлад залишився на місці. Тоді я натякнула чоловікові, що він міг би і прибрати, раз я погано почуваюсь. Замість цього він сів поруч зі мною в якості моральної підтримки. Тільки ось безлад нікуди не подівся. І я пішла все прибирати.
Ще через півроку я вже з ним не цяцькалася. Я, вже прямим текстом, змушувала чоловіка мені допомагати. У нього завжди було багато відмовок. Я сказала, що він доведе мене, і я піду. Його дружина не фея прибирання і не “Містер Пропер”. Але ефекту мої слова не мали. Тоді я вирішила діяти. Поки він був на роботі, я зібрала речі і поїхала до мами. Я не збираюся розлучатися з чоловіком, тому що кохаю його. Але поки він не усвідомить свою поведінку і не зміниться, я додому не повернуся.
В цей же вечір мій чоловік дзвонив і просив вибачення, обіцяв, що виправиться, аби я повернулася. Але я вирішила не здаватися так рано. Хай трохи поживе один і відчує, як це, коли весь побут на одній людині.
Тільки ось лячно трішки, чи не зруйную я своїми ж руками наш шлюб? Раптом йому сподобається жити без мене. Не знаю, що зробити. І провчити треба і є певні побоювання. Але поки я притримуюся обраної стратегії.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
