fbpx
Без категорії
Вдома Ігор з гордістю виставив на стіл чверть пляшки благородного міцненького напою – гуляти, так гуляти! Стіл ломився від хліба з сиром і від знайденого мною помідору. Ігор намагався нагодувати мене духовною їжею і співав під гітару пісні власного творіння

З Ігорем я познайомилася в театрі, куди мене запросили друзі. Ігор був вхожий в театральне середовище, всюди в нього були знайомі. Ми почали відвідувати вистави щотижня і кожен похід закінчувався посиденьками за лаштунками, акторськими байками і піснями під гітару. Одне але – Ігор ретельно уникав театральних буфетів. Зазвичай в антрактах він говорив так:

– Ірішо, ти йди, а я тут посиджу, відпочину.

Перший час я не звертала на це уваги, але поступово зрозуміла, що мій залицяльник неймовірно жадібний. Одного разу після театру Ігор запросив мене до себе в гості. Я запропонувала зайти в ресторан і повечеряти, але Ігор сказав, що у нього вдома повний холодильник їжі. Не розраховуючи на хазяйновитість чоловіки, я вирішила заїхати в магазин. Ігор щось там придбав, приніс невеликий пакет і дуже зрадів помідорі, знайденій мною в його машині.

Вдома Ігор з гордістю виставив на стіл чверть пляшки благородного міцненького напою – гуляти, так гуляти! Стіл ломився від хліба з сиром і від знайденого мною помідору. Ігор намагався нагодувати мене духовною їжею і співав під гітару пісні власного творіння.

Через кілька днів я запросила Ігоря на свій день народження. Було цікаво дізнатися, на яку жертву піде чоловік, щоб зробити мені подарунок. І ось Ігор прийшов, дбайливо дістав з кишені конверт і вручаючи його мені, сказав:

– Іро, дарую тобі щось символічне і дороге для мене!

– Гроші! Хто посперечається, що це найдорожче для скупого Ігорчика? – майнула в мене в голові думка.

Затамувавши подих я розкрила конверт і там виявилася фотографія, акуратно загорнута в цигарковий папір. На знімку був зображений сам Ігор на тлі якоїсь священної гори. Більше в конверті нічого не було. Я попросила подарувати мені на наступний день народження рамку для цього чудесного знімка і вирішила, що з такою унікальною людиною розлучатися назавжди немає сенсу. Цілком можна запрошувати його з гітарою, коли потрібно розважити гостей. Співав він дуже навіть непогано. Та й в театри можна продовжувати ходити разом. Чому б ні?

Автор – Наталія Bарська. (“Жадібний Ігор”. Побутова іронічна проза).

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook