fbpx
Без категорії
– Вечорами нам навіть немає про що поговорити. Коли я запитую про те, як у нього справи на роботі, Олексій відповідає, що це мене не стосується. Більшу частину часу він зайнятий лише собою, своєю роботою і друзями… Мене ж він постійно контролює. Йому не подобається, коли я зустрічаюся з подругами. Це ж за його вимогою я пішла з роботи! Олексій хоче, щоб я належала тільки йому, а я від цього втомилася

Олена сиділа на кухні й ледь стримувалася, щоб не заплакати. Почувалася такою нещасною… І чого б це? На перший погляд, у неї була чудова сім’я: двоє вже цілком дорослих дітей, чоловік до всього беручкий, діловий, грошей вистачає. Якби побачив хтось із знайомих, подумали б, що це звичайне вередування забезпеченої пані. Дуже важко зазирнути в душу людини і спробувати зрозуміти її. Але коли хоч трохи знаєш людину, можна спробувати. Олена була подругою сестри мого друга Андрія. Саме він і розповів цю історію.

Світлана, сестра Андрія, попросила його, щоб він пішов до Олени і заніс гроші, які вона позичала нещодавно. Олена, звісно, не чекала на Андрія. Коли побачила юнака на порозі, трохи зніяковіла. Та, вичавивши сяку-таку усмішку, запросила увійти. Кілька хвилин вони сиділи мовчки, й Андрій наважився розірвати важку паузу:

– Що сталося, Олено?

– Нічого. Трохи бoлить гoлова і все… А давай-но вип’ємо винця, – вдавано бадьоро запропонувала жінка і дістала з бару пляшку «Мускатного».

– Я не проти, але що ж, все-таки, сталося? – запитав Андрій.

– Я… нещаслива жінка, – зітхнула Олена. – Не таланить мені у житті.

– Я тебе не дуже розумію. Ти про що?

– В мене проблеми… – зважилась таки відкритися, – з чоловіком… Я не кохаю його і не дуже впевнена, що він кохає мене.

– Чому ти так думаєш? – здивувався Андрій. – Ви прекрасна пара, дружна сім’я, у вас чудові діти. По-моєму, це все тобі здається… Та Олексій за тебе душу продасть!

– Продасть… І ти вважаєш, що для сімейного щастя цього досить? Він же просто егoїст! І любить він тільки себе. А я – так… Щоб була. За це я його терпіти не можу. Якою ж я була недалекоглядною, коли виходила за нього заміж!

– Може, ти просто рано вийшла заміж, оскому набила? – спробував пожартувати Андрій. – Тобі ж було тоді тільки 18 років.

– Я була закохана. Для мене він був єдиним у світі. Я навіть не могла уявити своє життя без нього. Мабуть, в мене тоді ще не було досвіду, я зовсім не розбиралася в людях, – жінка усміхнулася кутиками вуст, мабуть, пригадавши щось із минулого.

– Почекай, а коли ж ти зрозуміла, що кохання немає? Хіба ж може просто зникнути таке почуття?

– У цьому світі можливе все. Трапляються випадки, що вистачає навіть однієї неприємної події, щоб зрозуміти, як ти помилилася, щоб зневіритися в коханій людині на все життя. Я кохала Олексія дуже довго і терпіла усі його вибрики. Він дуже хороший сім’янин, заробляє непогані гроші, до того ж, розуміється з дітьми. Але…

– Невже цього замало? До того ж, Олексій не п’є, не куpить і, наскільки я знаю, в нього немає кoханки, – не стримався Андрій.

– Ти правий, він не п’є, не куpить, а щодо кoхaнки… Можливо, її нема, а можливо, і є, – відповіла Олена.

– Ти в цьому впевнена? – із здивуванням запитав Андрій. – В тебе є докази? Чому ти так думаєш?

– Навіщо так багато запитань? – не витримала Олена. – А хіба того, що ти відчуваєш, того, що підказує тобі серце, не досить?

Андрій нічого не міг відповісти. Він відчував себе безпорадним. Хотів заспокоїти Олену, але вийшло навпаки.

– Тобі здається, що я прискіпливо ставлюся до нього, – промовила Олена. – Але вечорами нам навіть немає про що поговорити. Коли я запитую про те, як у нього справи на роботі, Олексій відповідає, що це мене не стосується. Більшу частину часу він зайнятий лише собою, своєю роботою і друзями… Мене ж він постійно контролює. Йому не подобається, коли я зустрічаюся з подругами. Це ж за його вимогою я пішла з роботи! Олексій хоче, щоб я належала тільки йому, а я від цього втомилася…

– Може, вам і справді варто розлучитися… на деякий час, – Андрій був здивований, ілюзії розвіялися вмить.

– Я його боюся… Він сказав, якщо я піду від нього, він мене… знищить. А ще ж діти, як вони? Що буде з ними? Я ж ніде не працюю…

Олена більше нічого не могла сказати. Вона безпорадно опустила плечі, з очей покотилися сльози. Дивно, ця жінка завжди була для Андрія втіленням впевненості, рішучості, навіть сили… А зараз вона здавалася такою беззахисною, самотньою…

– Олено, ти мене дивуєш. В тебе прекрасна освіта – факультет іноземних мов. Можеш працювати перекладачем та заробляти великі гроші. Я сам допоможу тобі влаштуватися на роботу, а ти вирішуй, що робити далі. Згода? – підбадьорливо, наче маленьку дівчинку, Андрій погладив її по волоссю. – До речі, моєму другу потрібен перекладач з англійської – в нього юридична фірма. Ти ж в англійській петраєш?

На Олениних вустах з’явилася ледь помітна усмішка. Цей молодий чоловік давав їй надію.

– Чому ти хочеш допомогти мені? – раптом запитала вона.

– Ти завжди подобалася мені – усміхнена, бадьора, життєрадісна. Зізнаюся чесно, в дитинстві я був у тебе закоханий, навіть думав одружитися, коли виросту.

Олена розсміялася. Це був перший сміх з моменту їхньої зустрічі. Андрій був щасливий, що його слова змогли так розвеселити Олену. Але через декілька хвилин вона знову стала серйозною:

– Добре, я згодна спробувати почати працювати. Але хай це буде нашою таємницею. Домовились?

– Так, – радісно відповів Андрій.

Через тиждень Андрій зателефонував Олені й повідомив, що на неї чекають в юридичній фірмі на співбесіду. А ще через тиждень у Олени з Олексієм відбулася розмова. Вона переборола в собі страх. Коли дітей не було вдома, Олена підійшла до чоловіка і промовила:

– Олексію, я хочу поговорити з тобою.

– Що сталося?

– Я прийняла дуже важливе рішення… Я йду від тебе.

Олексій посміхнувся. Йому здалося, що дружина хоче з ним трохи пожартувати.

– Не жартуй зі мною так, ти ж знаєш, що я цього не люблю, – відказав Олексій.

– Це зовсім не жарти, я хочу розлучитися з тобою.

Олексій захвилювався, але вигляду не подав.

– Що з тобою? Припини верзти нісенітниці! – не витримав він. – Мені зовсім не подобаються твої вибрики.

Олексій різко схoпив дружину за pуку, й Олена пожалкувала про те, що сказала, та лише на мить…

– Цього я тобі зробити не дам. Чуєш? Ти нaлeжиш мeні, й тільки я вирішую, підеш ти від мене чи ні.

– Відпусти, мені бoляче, – твердо промовила Олена. – Я вже все вирішила і зроблю так, як хочу.

Олексій дивився на Олену божевільними очима і все сильніше стискав її руку.

– Ти збoжевoліла! Та я краще вδ’ю тебе! Я… я… я! – червоніючи від лютi, він швиpгонув дружину на дивaн.

– Ти можеш… зробити все, що завгодно, але я… я більше не буду жити… з тобою, не буду твоєю власністю… Я відчуваю до тебе лише нeнaвисть…

Чоловік розчепив пальці й ошелешено дивився на дружину, наче не впізнавав. Завжди така тиха, сумирна – і раптом…

– Я не передумаю, – відказала Олена. – Я втомилася бути твоєю тінню, з усім погоджуватися і всього боятися… Я переїжджаю до батьків разом з дітьми. Ти можеш з ними бачитися коли завгодно. На розлучення подам сама.

Олексій заридав. Стоячи на колінах, він тримав її за руку і благав залишитися. Вперше у житті він відчував себе загнаним у глухий кут.

Ще довго Олексій приходив до Олени і просив повернутися, але вона не скорилася. Через два роки Олена вийшла заміж за дуже порядного чоловіка, який був її колегою.

Нещодавно Олена бачилася з Андрієм. Подякувала йому за те, що допоміг їй повірити в себе і стати щасливою людиною.

Автор – Ігор ДІДКІВСЬКИЙ.

За матеріалами – “Українське Слово”.

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook