Юра та Марина разом були вже давно. Якщо рахувати з дитячого садка, де сиділи поряд на горщиках, то, можна вважати, що років із сорок. Потім так вийшло, в один клас пішли. А до закінчення школи вже міцно дружили. Щоправда, Марина на вищу освіту замахуватися не стала, обмежилася медучилищем, а ось Юрій вступив до медичного інституту та успішно його закінчив.
Працювали також разом. Щоправда, Марина медсестрою у терапії, а Юрій Миколайович великою людиною став. Працював хірургом, потім став начальником відділення, і ось уже як два роки як головний лікар лікарні.
Посада важлива, відповідальна та нервова. Не те що Марина. Її робота – призначення лікаря виконати, укол зробити чи крапельницю поставити. Неважливо, що Марина Віталіївна теж стала старшою медсестрою, і турбот у неї, звісно, побільшало. Однак це в жодне порівняння не йшло з відповідальністю, дорученою її чоловікові.
Діти виросли, стали практично самостійними, мешкали окремо. У подружжя життя в основному теж проходило на роботі, і про те, що Юрій Миколайович завів собі любаску на боці, Марина, як порядна дружина, дізналася останньою. Як дізналася – та від тієї самої любаски.
Вероніка сама прийшла до неї додому. Молода, красива та нахабна.
– Вітаю, – заявила з порога, – відпустіть, будь ласка, Юру.
– Куди відпустити? Навіщо? На конференцію в іншу область? – Спершу не зрозуміла Марина.
– Яку конференцію! – обурилася гостя, – ви що, не розумієте? До мене відпустіть! Ви ж його тягнете назад. А Юрочці треба рости!
Тільки після цих слів до Марини дійшла вся абсурдність ситуації, але скандалити та виправдовувати коханку чоловіка вона не стала.
– Ну, якщо я його, як ви кажете, тягну назад, то прапор вам у руки! Забирайте цей цінний дар, що потребує росту!
– Тобто ви його відпускаєте?
– Звісно, люба! Тільки дозвольте поцікавитися: ви ким працюєте? Невже у нашій лікарні? Щось я вас не знаю!
– Звісно, не знаєте! Я в плановому відділі місцевої адміністрації працюю. Ми з комісією ремонт відділення приймали. Там і познайомились із Юрочкою!
Марина слухала гостю одним вухом і поміж розмовою, запропонувавши візитерці чай, ганяла від однієї шафи до іншої.
– Так, ось його сорочки, білизна… А, втім, навіщо вам, ви ж все нове, мабуть, купите! Не забудьте, краватки він носить тільки зелені відтінки – під колір очей. Краватки я вам покладу, навіщо даремно купувати. Берегти треба сімейний бюджет. Штани Юра прасувати не вміє, тож доведеться вам. А, до речі, скільки вам років, люба? – втомлена від біганини по квартирі Марина теж всілася на кухонний диван і налила собі чашку чаю.
– Двадцять п’ять, а що? – Здивовано підняла нафарбовані брови дівчина.
– Та то вам ще дітей із ним народжувати, а в Юрочки проблеми є в цьому плані. Знаєте, що про це?
Дівчина зніяковіла і почервоніла.
– Так от, я вам тут теплі штани поклала, щоб Юрій Миколайович поберіг здоров’я, якщо можна так сказати! – Марина потрясла перед носом дівчини розтягнутими на колінах штанами. – Ну, та це не найголовніше. Ось! – і Марина виставила перед Веронікою величезну коробку з ліками. – Тут все найнеобхідніше. Головне, нічого не переплутати, в якій послідовності препарати йому приймати і по яких днях. Та ви не хвилюйтеся, я вам все докладно на листку напишу!
Поки дівчина приходила до тями, Марина викладала все нову і нову інформацію про чоловіка – про те, що він віддає перевагу сніданку, що лактози непереносимість має, що замість цукру він любить у чай мед класти і т.д. і т.п.
Приголомшена гостя мовчки слухала плутаний монолог Юриної дружини, а потім заявила:
– Ви мене ось цим усім, – вона обвела рукою на складені в купу речі, – не налякаєте. Ми з Юрою любимо один одного!
– Та будь ласка, – Марина сплеснула руками, – любіть собі на здоров’я. Просто я для нього, мабуть, відпрацьований матеріал. До того ж проста медсестра. А ви в адміністрації, молода, кар’єрний ріст і таке інше…
Загалом від Марини дівчина пішла з порожніми руками. Нічого не взяла із запропонованого. Але Марина все одно склала у величезну дорожню сумку всі речі коханого, а коли він повернувся додому, виставила разом із ними його за поріг, побажавши на прощання миру та любові.
Чоловікові нічого не залишалося, як з’явитися з усім скарбом додому до любаски.
На роботі Марина з Юрою поводилися, як завжди, ніби нічого не сталося. Ніхто навіть не здогадувався, що колишнє подружжя розбіглося. А за два місяці Юрко з опущеною головою спробував повернутися до дружини.
– Ні, – сказала, як відрізала, Марина. – Другого твого пришестя я вже не переживу. Та й тут подумала, виявляється, мені й одній непогано живеться. Не треба ні за ким доглядати, сорочки прасувати, краватки під колір очей підбирати, сніданки готувати та бігати по всьому місту шукати, де найкращий мед продається. Сьогодні Вероніка, завтра якась Анжеліка нагряне. А дітям я сама все поясню.
Орендував чоловік квартиру неподалік, ні про які Вероніки-Анжеліки більше не думає. Сам собі штани прасує та сніданки готує.
А Марина, тим часом, просто розквітла. Кажуть, за нею розлучений доктор з сусіднього відділення упадає.
