fbpx

Вертатися до материного дому в сорок сім не те, що в тридцять сім та ще й з дитиною. Не так я, звичайно, собі все це уявляла, не думала я, що так мені скінчиться цей шлюб, але так далі жити з чоловіком не могла.

Але від слів мами я мало не впала:

– То треба було то все так закрутити? Не дати життя ні своїй дитині, ні іншим? Що ти доброго зробила?

Ох, що тут скажеш, я ж просто теж хотіла любові і сімейного затишку, тому й забрала Матвія з родини… Де ж я знала, що він в нашій родині виявиться таким?

Я на Матвія давно оком кинула, симпатичний, веселий, зарплата добра і на мене моргає, то чом не кандидат для життя? А те, що у нього дружина і діти – то ж уже діти дорослі, а жінка давно перестала бути для нього справді жінкою – привабливою, уважною і розуміючою. Вічно про помідори говорила та про городи, що полагодити, а що продати, що докупити… Ні дня для мого Матвія не було спокійного, бо все мусив горбатитися на неї та її батьків.

– Матвійчику, треба батькам допомогти в селі, ще колись на рибалку поїдеш…

І отак Матвійчик на рибалку роки й не їздив, бо навіть взимку вона знаходила для нього роботу – то сніг поїхати з даху змести, то там щось зламалося і треба полагодити.

А я тоді якось почула, що Матвій хлопцям розказує і кажу:

– Маю знайомого доктора, що тобі таку панську хворобу знайде – вік мені дякуватимеш!

І що ви думаєте? Все так сталося, як я й думала – прийшов до мене випитати що та як, а я тільки плечима стенула:

– Хто ж з хворою спиною так тяжко працює?

– О, я все зрозумів, – засяяв Матвій і з того часу ми почали дуже тісно спілкуватися.

Я не мала що втрачати. Бо було мені сорок, ні кола, ні двора і дітей нема. Чомусь така доля у мене була, а тут такий гарний чоловік пропадає, бо ним геть не правильно користуються! І я почала ним користуватися за призначенням. Тому через місяць вже була при надії і поспішила тим поділитися з Матвієм.

Той був дуже вражений, але таки наважився піти з родини.

– Буду в сорок п’ять молодим татусем, – казав він, – А коли ж я на рибалку буду їздити?

– Як малий підросте, то будете двоє рибалити, – казала я.

Не буду згадувати, як його жінка себе негарно вела при поділі майна, бачте, Матвій мав все їй віддати до нитки, чого б це?

Чесно віддав їй частку з квартири. А діти вже дорослі, то що хотіти? Але в наше сімейне життя він теж якось не дуже спішив аж так вкладатися, як це було з першою жінкою, все треба було почекати, подумати, перенести, змінити і «не на часі».

Малий йому заважав, я змінилася, все йому не так і почав все частіше в друзів гуляти, а не вдома з сином.

Далі діти дорослі вилізли, що їм треба весілля робити. А на які гроші?

– Та ти вже, Матвію, трохи крутися! Що це таке, що на свою дитину заробити не можеш? ще й твої, мудрі, вилізли з претензіями, то я від свого сина буду відбирати аби твої дати? Не дочекаєшся!

І отак я прожила сім років, чоловік все більше і більше думав про себе, а дитина як чула, що тато йде додому, то ховалася в шафу. Чому так життя повернулося, адже я хотіла гарного чоловіка і хорошого батька для своєї дитини, а отримала казна-що і збоку бантик.

Мати ж теж спокійно не дасть жити, а все буде мені згадувати, що не треба було з Матвієм взагалі починати.

Так хто ж його знав, що все так обернеться? Хіба мало чоловіків створюють другі сім’ї і прекрасно в них живуть? А тут отаке, хто ж його винен?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page