Сьогодні Іринка виходила заміж, і Іван вирішив її поцупити. Відговорити дівчину від цього весілля він не зміг, як не намагався.
— Іро, ну що ти робиш — він же нудний математик, як ти з ним житимеш! – переконував Іван.
— Ти знаєш скільки він отримує? Набагато більше ніж ти, — уїдливо відповіла Ірина. – І взагалі – він кохає мене.
— А я, що не кохаю! – розсердився Іван.
— Не кохаєш! Ти витрачаєш всі гроші на свою машину! А я хочу дітей.
Іван ніколи в житті не міг уявити Іру з дітьми, тому голосно і прикро розсміявся. А вона подивилася на нього своїми зверхніми очима так, наче він якась билинка, а не людина, і пішла з гордо піднятою головою. Тому тепер йому залишається тільки одне — поцупити її прямо з весілля
Спочатку він хотів покликати для цього своїх друзів, але потім подумав – хтозна, що викине Ірця. Ще напише заяву в поліцію, тільки цього йому не вистачало. Тоді він вирішив знайти рішення в інтернеті — зараз які тільки послуги не пропонують. За півгодини Іван знайшов те, що потрібно – троє здорованів поцуплять наречену на весіллі. Щоправда, це малося на увазі вже під час свята, коли на певному етапі весілля за традицією крадуть наречену. Але Іван вирішив, що домовиться.
Так воно й вийшло – наймані “працівники” навіть не поцікавилися для чого та навіщо Іван до них звернувся, запитали час, місце та фото нареченої. Потім причаїлися в кущах, і як тільки Іра під’їхала з батьком на білому лімузині, Іван вказав:
— Тягніть ось цю.
Чоловіки не підвели – взяли Іру так швидко, що ніхто навіть не помітив. Посадили її на заднє сидіння і отримали обіцяний гонорар. А Іван, не довго думаючи, рвонув з місця, попередньо заблокувавши дверцята, щоб дівчина не могла вистрибнути з машини на ходу.
І правильно зробив — Іра почала ломитися в двері, поливаючи Івана такими словами, яких він навіть у себе на роботі в колі механіків не чув. Зрозумівши, що з машини їй не вибратися, вона кинулася до Івана і почала його хапати за волосся.
— Ану поверни назад! Повернися, я тобі кажу!
Іван мовчав, терпляче витримуючи всі витівки Іри. Хлопець мчав на дуже великій швидкості і йому треба було стежити за дорогою.
Поцуплена наречена нарешті вибилася з сил і відкинулася на заднє сидіння.
— Чим це так смачно пахне? —запитала вона з підозрою.
— Там під курткою пакет із KFC,— пояснив Іван. — Я ж тебе знаю, ти три дні сиділа на кефірі, щоб влізти у сукню.
Іра відкинула куртку, дістала пакет, який ще зберігав тепло приготованої їжі. Так було все, що вона любить – гострі крила, картопля фрі та пляшка пепсі.
— Я там взяв олімпійку, накинь, бо заляпаєш сукню, — сказав Іван, не відводячи очей від дороги.
— Навіщо мені тепер ця сукня, — роздратовано відповіла Ірка. – Церемонія вже п’ять хвилин як розпочалася.
— Ну, іншу сукню я тобі не купуватиму, — попередив Іван.
Ірка вже налягала на крильця.
— Тобто? – не зрозуміла вона, вгризаючись у соковите куряче м’ясо.
— Ну, коли будемо розписуватись, — Іван поглядав на неї в дзеркало заднього виду, побоюючись, як би не отримати кісточкою по тімені.
— Бач чого надумав, — засміялася Іра. — Та я краще в монастир піду, ніж за тебе заміж.
— Це ми ще подивимося, — буркнув собі під ніс Іван.
Поки Іра не розправилася зі своїм обідом, вона їхали мовчки. Але як тільки звільнилася, почала дошкуляти Іванові.
— Ти знаєш, що тобі за цей вчинок світить реальний термін? – поцікавилася вона. — Ти ж поцупив людину.
Іван мовчав.
— У мого нареченого, між іншим, батько – депутат. Тож ти готуйся, просто так ми це не залишимо.
– А мій батько – сидів, – відрізав Іван. – Тож цим мене не налякаєш.
– Ось! — Вигукнула вона. — І ти пішов по його стопах.
Іван нарешті не витримав:
— Та закрий вже ти рота.
— А от не закрию! Вези мене назад! Я виходжу сьогодні заміж. За нормального, між іншим, чоловіка. У нього чотирикімнатна квартира, ванна з гідромасажем. Він мені норкову шубу обіцяв. А ти що?
Тут Іванові увірвався терпець. Він пригальмував перед першою зупинкою, що трапилася на трасі, і сказав:
— Вийди з машини!
Іра витріщила очі:
— Та куди ж я піду? До міста ще пиляти й пиляти! Ти збожеволів, так?
Іван глянув на неї так грізно, що Іра у відповідь тільки блиснула очима, але з машини вийшла. Він залишив її на зупинці та поїхав, сам не знаючи куди. Він і до цього так їхав. І за що йому така доля – ні б покохати добру Людмилу, касира місцевого супермаркету, та завжди обдаровує його такою посмішкою. Чи он Рита – які вона пироги пече! А ця навіть жодного шматочка курки йому не залишила.
Іван пригальмував на узбіччі, простяг руку і з надією дістав відро з—під крилець – йому страшенно хотілося їсти, може, хоч одне залишилося?
У пакетику від картоплі лежали ретельно обгризені курячі кісточки. Івана чекала половина, ну гаразд, майже половина вже холодний крилець. І навіть кілька паличок смаженої картоплі. Пляшка з-під пепсі була спустошена рівно наполовину.
Іван завів мотор, різко розвернувся, перетинаючи подвійну суцільну і поїхав назад. Іра сиділа на зупинці та розмазувала туш по щоках. Перебігши дорогу, не зважаючи на сигнали автомобілів, Іван підійшов до неї і сказав:
— Ти подаруєш мені сина?
Іринка підняла на нього заплакані очі і сказала:
— Бовдуре! Який син, у тебе, крім цього драндулета, взагалі нічого немає.
— А я зароблю! Іринко, заради тебе та наших дітей я…
– І купиш мені шубу, – заявила вона.
— І шубу, — зітхнув Іван.
Іра встала, поправила весільну сукню і сказала:
— Гаразд, поїхали. Бо цей корсет не дає мені дихати. Ще й цієї курки наїлася… Я тобі там лишила, бачив?
Іван посміхнувся.
– Бачив. Як же я тебе кохаю!
Вони сіли в машину та поїхали. Біла сукня врешті-решт забруднилася куркою, якою Ірина годувала Івана, щоб він не відволікався від дороги. Ну і нехай – Іван пообіцяв, що все ж таки купить їй нову, раз вже йому так пощастило, і він поцупив найкращу наречену у світі.
Olena Didik.
Фото ілюстративне.
