Я б Христину й так впустила до нас жити, адже треба подругу підтримати в бажанні провчити чоловіка. Але я ж живу з Олегом вже сім років, то треба й його спитати, хоч і формально. Поставити до відома.
Але я не сподівалася, що він таке мені заявить. Та й потім все пішло не по плану.
Отож, я приготувала вечерю і покликала Олега до столу, він, коли їсть, то не дуже й слухає, що я кажу, хитає головою, а потім каже «так». Я таку його звичку запримітила давно, тому й цього разу вирішила, що все пройде, як зазвичай.
– Олежику, Христинка не має де перебути, поки житло нове не знайде. Я їй запропонувала у нас пожити, вона ж мені подруга. Якби ти так другу поміг, то я б теж погодилася.
Він угукав і їв, тому я вже мала рішення в кишені. Як він раптом каже.
– То я маю йти до мами жити?
– З чого ти взяв?, – здивувалася я.
– Як з чого, а де я буду ночувати?
Я, як уявила, що потім мені свекруха казатиме, що я чоловіка з хати вигнала, то аж похолола. Вона ж цього не забуде.
– Ти будеш зі дітьми в їх кімнаті, а ми з Христиною в нашій.
– Чекай, але у дітей малі ліжечка, я де буду спати?
– На підлогу постелимо матрац надувний і спатимеш, то ж лише на кілька днів.
– А де я буду телевізор дивитися?
– В дитячій чи на кухні.
– А Христина, що буде робити?
– Вона буде відходити від пережитого, ми будемо з нею гуляти, ходити в кіно, говорити.
– Чекай-чекай… А з дітьми хто буде? Хто їсти готуватиме, хто прибиратиме, хто мені увагу приділятиме?
– Олежику, ти ж уже дорослий, на кілька днів сам цим займешся.
– Тобто, я маю спати на матраці, не відпочивати, як я люблю, готувати їсти і бути з дітьми, бо що?
– Бо ти мене любиш.
– А ти любиш свою подругу.
– Так.
– А подруга тебе любить?
– Так, Христя на все готова для мене.
– Тоді у мене така умова, – хитро усміхнувся він.
Від його «умов» я мало не сіла, та це ні в які ворота, адже в людини такі переживання, а він каже, аби Христинка і їсти готувала, і в хаті прибирала, і з дітьми гуляла.
– Якщо вона тобі подруга, то на таке погодиться.
– Я їй таке навіть пропонувати не буду, бо ж у неї такі переживання, а я її загружу тим, від чого вона сама втекла?
– А це як так?, – допитується Олег.
– А отак, захотів її чоловік аби вона все сама по дому робила, продукти купувала і їсти готувала. А він лишень на готовеньке прийшов. От вона йому й хоче показати, як то з жінки робити служницю.
– Нічого не знаю, або так, або хай їде до мами, або я їду до мами.
Він завершив вечерю та пішов дивитися телевізор у нашу спальню, а я залишилася з думками сама. Я точно його до матері не відправлю, бо вона така, що буде згадувати і згадувати, а от відмовити подрузі теж не можу, бо ж вона найкраща подруга. Вирішила озвучити версію Олега.
– Христинко, ти не подумай, я тобі буду допомагати в прибиранні і готуванні, просто не хочу аби Олег бачив, що я це роблю. Ти там щось приготуєш, він побачить і буде собі спокійно в дітей сидіти. Добре?
Христина на мене так глянула, а тоді й каже.
– Тоню, я все розумію, ти сама від такого чоловіка не можеш піти, як ото я. Ти ще не наважилася, тебе ще тримають стереотипи. Я тебе дуже люблю і тому зроблю ось як.
Від плану Христини вже в мене очі на лоба полізли.
Вона сказала, що зробить мені благо і я сама відчую всю абсурдність свого становища.
– Ти й далі сама прибирай і готуй. А я буду наочним прикладом того, як бути вільною від усього цього. До тебе не одразу дійде, я знаю, але потім ти усвідомиш, що треба шукати чоловіка, який буде тобі в усьому допомагати або будеш сама собі робити те, що хочеш. Як тобі план?
– Але мені Олег допомагає в дечому.
– Ось. Ти себе чуєш? В дечому! Тому я й пальцем не поворухнув аби продовжити твоє існування в цьому шлюбі.
З усього цього я зрозуміла, що вона прибирати не буде, а буде сидіти перед телевізором з Олегом.
І я погодилася, бо ж подруга.
Вона приїхала, чоловік перейшов до дітей, а я стала на них усіх готувати та побут влаштовувати. Коли Олег ще допомагав з дітьми хоч в школу збирати, то тепер ні, і вести не хотів.
– У тебе ж подруга любляча, вона тобі допоможе.
Я дивилася на Христину, а та кивала, мовляв, ось як тобі чоловік допомагає, то нащо він такий здався?
Так само з продуктами – він не буде купувати, бо стомився з роботи, у мене ж подруга найкраща під рукою.
Про готування і прибирання взагалі мовчу, єдине, то міг вийти з дітьми погуляти і то не надовго, бо він і так з ними багато часу, адже живе в їх кімнаті.
Чи варто вам казати, як я стомилася, але найбільше від того, що вони обидва кивали один на одного, що любляча людина допоможе, підтримає і зробить за тебе.
Якось я не витримала і прийшла до мами, мені довго довелося їй пояснювати, що я не вернуся в сім’ю, бо чоловік мене розчарував і з подругою бачитися не хочу, бо вона теж не справжня.
Мама мене слухала-слухала і каже:
– Доню, ти ж вищу освіту маєш, невже ти сама не розумієш, з чого все почалося?
– З того, що я стала для Олега зручна і він робить з мене служницю?
– От звідки ти почала, а трохи ближче не думаєш?
– Ні.
– Ну, тоді я не знаю, як тобі очі відкрити.
Я не знаю, куди мені тепер йти, адже квартира чоловікова, мама мене не приймає і я набрала Христю.
– Ти була права. Давай будемо орендувати квартиру, ти мені допомагатимеш з дітьми, будемо по черзі їх водити і забирати зі школи, будемо разом працювати і оплачувати все. Що скажеш?
– Знаєш, Томо, я тут подумала, що я таки вернуся до чоловіка. Порівняно з твоєю ситуацією, то він просто золотий.
Правду кажуть, що все пізнається в порівнянні.
Я щось нічого не розумію, вона ж казала, що я пізнаю правду і вона мене підтримає, а тепер що? Як мені далі бути?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
