Хоч моя старша донька Єва, теж не має в житті щастя. Але вона бодай була одружена і дитина у неї від законного чоловіка. Ми хотіли аби вона сім’ю зберегла, бо не така вже й велика дивота, що чоловік собі іншу знаходить для забави.
– Це все мине, дитино, і він вернеться в сім’ю, де його люблять і чекають. А будеш кирпу гнути, то його на рушничку суперниці й подаруєш. Будь трохи мудріша, прошу тебе, – говорила я їй, але вона мене й не чула.
А тепер тільки й чую, що посидіть з малим, бо у мене співбесіда, заберіть з садочка, заберіть на вихідні, бо у мене купа роботи.
– То ти такого життя хотіла, – питаю я її кожного разу. А вона лиш фиркає, що я її дістаю.
Я ж не кажу нічого, чого нема. Кажу щиру правду. Могла собі сидіти на чоловіковій зарплаті і робити манікюр, а не ганяти по місту в пошуках роботи.
Моя ж Анна була зовсім інша за характером, хоч і на два роки молодшою від Єви. Ось від неї я вже чекала ідеального життя, бо всі лані при ній.
Але ж чи то не мати розуму так собою розпоряджатися, чи то якісь ворожби, але моя Анна сама! Ми вже їй скинулися і купили квартиру однокімнатну, робота у неї з хорошою зарплатою, але далі все стоїть на місці.
Все на місці, але не вік.
Тридцять п’ять! Розумієте?!
І тут вона до нас приходить з новиною, що при надії. я спочатку дуже втішилася і чоловік також, бо ж це означає, що скоро буде й весілля, далі хрестини і так буде коло обіг життя в нашій родині!
Але де!
– Я не знаю, хто батько,- ці слова й досі дзвенять у мене в вухах.
Ми з батьком зблідли, далі почервоніли і водночас сказали:
– Не так ми тебе виховували аби такі слова почути!
Але виявилося, що вона пішла ще далі – заплатила за це гроші!
– Мамо, це спеціалізована клініка, де можна вибрати ріст, колір очей, колір волосся і уявити собі як дитина буде виглядати, – розказувала донька так, наче це звичайна справа.
Ми з чоловіком переглянулися, де ж ми упустили момент?
– Доню, дитина має рости в родині, де є тато і мама, а не братися з нізвідки!, – почала я.
– А звідки ти знаєш, що там ще йде в комплекті до карих очей? Га?, – додав і чоловік, – Це наче брати дитину з притулку!
– Ви чого?, – здивувалася донька, – це буде моя дитина! Моя радість і втіха! А як вам так хочеться повної родини, то й живіть собі вдвох!
Я не розумію, чому вона так відреагувала, адже ми хочемо їй тільки щастя! Вона думає, що дитину одній виховувати. То так дуже легко і не буде складнощів. Тяжко і з найріднішими людьми і треба вміти уживатися, поступатися, йти на компроміси. А тут з чоловіками не може спільну мову знайти, а відповідальність за дитину бере.
Я підтримую чоловіка в думці, що не знати ще, що то за гени такі дістануться. Не думаю, що дуже успішні чоловіки ходять до таких закладів. А донька вже все, переконати неможливо.
Ще й старша Єва стала на її сторону, але ж вона сама бачить, як їй тяжко без чоловіка самій з дитиною.
– Нічого, я переїду до неї і будемо разом одна одну виручати, – каже мені на те Єва.
Отак я дожилася на свої роки, що доньки хоч і дорослі, а життя не знають і роблять якісь виверти. Як їх змінити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
