Відчинивши двері Світлана обімліла. Перед нею стояв хлопець, як дві краплі води схожий на її чоловіка Сергія. Та ж родимка над верхньою губою, ті ж густі чорні брови, ті ж добрі і красиві очі. « – Так це мій син, але я навіть не знаю, як його звати» – винувато пробурмотів чоловік
Світлана була вдома одна, коли в двері постукали. Відчинивши обімліла. Перед нею стояв хлопець, як дві краплі води схожий на її чоловіка Сергія. Та ж родимка над верхньою губою, ті ж густі чорні брови, ті ж добрі і красиві очі.
Хлопець чемно привітався з жінкою, яка відкрила йому двері, назвав ім’я її чоловіка і запитав, чи може він його побачити.
-Звичайно, можеш, – відповіла Світлана, – проходь в дім.
Не встиг хлопець переступити поріг, як назустріч йому вийшов чоловік Світлани, побачив хлопця і все зрозумів.
– Це мій син, – сказав він Світлані. – Правда я не знаю, як його звуть.
– Антон, – представився парубок.- Мені про вас мама перед тим, як її не стало розповіла і адресу дала, я вирішив перевірити, правда це чи ні.
– Правда, синку, – сказав Сергій. – Я твій батько, тут і тестів робити не потрібно.
Світлана була в шоці. Її Сергій, її чоловік, її коханий, який кожен день клявся в любові і вірності, її зрадив? Коли? З ким? Один раз за все життя він відлучився з дому на три місяці: був у тривалому відрядженні. Але ж повернувся до неї, такий радісний, такий щасливий. Він так скучив за дружиною, що через дев’ять місяців побачила світ їхня друга дочка. А цей хлопець, схоже, її ровесник.
Сергій попрохав дружину нагодувати гостя і пообіцяв їй все розповісти. Вона накрила стіл і пішла в іншу кімнату, а Сергій залишився з Антоном.
Через годину він зайшов до дружини і розповів про те, що саме тоді, під час того відрядження, він один-єдиний раз зрадив дружині. Жінка працювала бухгалтером в організації, куди послали Сергія, як фахівця з налагодження обладнання.
Валентині (так звали жінку) було вже за тридцять, вона була самотня. Після того, як вони зблизились Валентина присягнулася Сергію, що якщо у неї і з’явиться малюк, ніколи в житті його не потурбує, тому що дитина потрібна їй. «Це буде тільки моя дитина, – сказала вона.- Мені не потрібні аліменти, не потрібні зустрічі з тобою.Все це тільки заради дитини ».
Вона стримала своє слово. Сергій кілька разів намагався додзвонитися до Валі, дізнатися, як у неї справи, але вона трубку ніколи не брала.
Час минав, Сергій уже став забувати той випадок і, совість, яка його мучила кілька років, поступово заспокоїлася.
– Що будемо робити? – запитала Світлана Сергія.
– Син поки поживе у нас. Йому шістнадцять, і треба закінчити школу, а там видно буде, – запропонував Сергій.
– Ні, – відповіла Світлана. – Він у нас жити не буде. Я не готова. Вирішуй це питання зараз.
Сергій не став сперечатися з дружиною, тим більше він відчував за собою провину, покликав сина і разом з ним пішов з дому. Світлані довелося розповісти дочкам, що у них тепер є брат. Старша вже працювала і
жила окремо від батьків. Вона підтримала матір. А молодша, ровесниця Антона, зраділа і стала просити маму, щоб вона прийняла Антона, але Світлана ніяк не могла заспокоїтись, плакала, місця собі не знаходила.
Пройшла ціла вічність, поки Сергій нарешті не прийшов додому.
– Ми з Антоном поживемо на квартирі, – сказав він, збираючи свої речі.- Я буду приходити додому, але жити буду з сином. Не можу я його залишити. Нехай школу закінчить, потім я вирішу питання з подальшим навчанням і долею. Він абсолютно один на цьому світі. Валі нестало, а більше у нього нікого немає, крім
мене.
Світлана мовчки спостерігала за тим, що відбувається. Невже зараз він піде, і вона буде лежати ночами одна в їхній спальні? А хто йому з сином буде готувати їжу? А прати і прасувати кожен день сорочки? Проситиме якусь жінку? Боже мій! Тільки не це.
– Сергію, – тихо сказала Світлана. – Повертайся додому. Будь ласка. З Антоном.
Текст редаговано – intermarium.news
Головне фото ілюстративне
