Не знаю, чи то вона так хотіла аби її від цього мій Василько врятував чи це от така людина. Але як ти вже маєш в планах вийти заміж, то вже будь готова до того, що в житті комарі і болото – то найдрібніше, що тебе чекає.
На весілля вони нас не запросили.
Це вже мене в серце кольнуло, але син казав, що вони просто зробили фотосесію в весільних нарядах, але весілля не було і ні з її боку, ні з його не було нікого, тільки пару друзів.
Ну, добре. Лиш би в мирі і злагоді жили.
Не приїжджав син довго, десь більше року, а потім приїхав сам.
Я й зраділа, бо не хотіла вислуховувати ще про лід, сніг і мороз від невістки.
Свята пройшли дуже добре, я бачила, що Василько сумує за тим, в чому виріс – в коляді, сніжках і санках. Але мусив вертатися в бетонне місто з брудним снігом.
Далі син вже тільки телефонував, бо у нього було купа роботи – взяли в кредит житло і приходилося багато працювати.
Знаєте, я собі уявляла квартиру за яку треба так батрачити ну мінімум як палац. Дуже хотіла побачити як син живе і сама з чоловіком напросилася на новосілля:
– Сину, та вже пора і нам побачити, як ти там живеш. Стільки років пройшло, а ти нас і не кличеш.
Син нас зустрів, привіз в квартиру. Ну таке щось невеличке, навколо дому машини як ті шпроти в банці і одинока гірка дитяча з гойдалкою. Зайшли в квартиру – все голо і сіро. Правда, невістка нас нагодувала, видно, що чекала. Ми посиділи і я вже оглядаюся, де то ми маємо з чоловіком прилягти з дороги, як невістка й каже:
– Ми вам зняли номер в хостелі, тут недалеко.
Я таке слово перший раз почула, а як побачила ті вузенькі ліжечка двоярусні.
Знаєте, коли до нас гості приїжджали, то ми могли й на підлозі поспати одну ніч і нічого б нам не сталося, але гості мали бути в комфорті. А тут таке.
Звичайно, що на другий день син приїхав до нас і ми знову провели час в його квартирі, де з розваг був хіба їхній альбом і телевізор.
Я не кажу, що у нас сильні розваги, але хоч вийшов на вулицю та сів на лавку і вже тобі добре. А тут мало того, що стіни навколо сірі, то ще й не можеш себе вільно повести – прилягти чи сісти де хочеш.
Невістка бачила моє незадоволене обличчя і почала на кухні шипіти синові:
– Вони хоч знають, скільки ми грошей витратили на те аби їх влаштувати в той хостел, скільки ми на харчування витрачаємо і ще й сидить незадоволена!
А я ж усе чую, бо стіни тут паперові. Ми з чоловіком їм, певно, пів свині привезли та усього домашнього, а тут он які у пані муки.
Не думаю, що син буде з нею жити, бо то не та людина.
Але нічого не сказала, лиш попросила нам взяти квитки на вечір аби поїхати додому. І тут невістка шипіла, що вони ж уже оплатили хостел і тепер прийдеться вибивати назад гроші, купа мороки на її зайняту голову.
Приїхали ми з чоловіком додому і так на душі сумно. Не приїде син до нас на старості, ні онуків не привезе, а ми все життя так старалися аби він мав де жити. На всьому економили, бо будувалися і городилися, а воно он як виходить – нікому того не треба буде і в кращому випадку все продадуть, а в гіршому – поросте все кропивою, яку так любить невістка.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
