Відпустку спеціально вирішила узяти після свят, аби побути із родиною довше. Бо з тими гостинами та вічними приготуваннями ніяк Марта не встигала з дітьми своїми поговорити спокійно, та з онуками награтись. Того дня саме син із невісткою приїхали на тиждень. Марта роздала усім подарунки після вечері і коли зайшла на кухню. почула одну дуже неприємну розмову між невісткою і її мамою. Мова була про неї.

Марта уже десятий рік в Італії на заробітках. Їхала туди тільки заради свого сина і доньки, бо ж розуміла, що діти в селі жити не залишаться і що їм потрібне буде житло в столиці.

ну а із їхніми зарплатами та дітьми малими, то ж і не збереш до пенсії тих грошей. Розуміла, що буде важко і що їде туди не на рік і не на десять. але не мала якоря, що тримав би біля старенької хати в селі. Батьки уже давно світ покинули, а чоловік з іншою живе. Поїхала.

Важко було жінці у свої 55 у чужій країні. Несподівано виявила, що не може ніяк вивчити ту італійську, хоч як зубрила. Та й господиня попала така, що ладна була лиш горланити та руками махати. Не раз доводилось крапель рятівних собі на цукор капати, бо ж витримати такі концерти не ладна була.

Але день до дня, тиждень до тижня. за рік хоч розуміла. що до неї кажуть, але язик усе не міг вимовити тих слів іноземних. Інші сміялись жіночки, бо швидко вивчали, а Марта плакала гірко над кожним словом, бо ж ну ніяк їй та наука до голови не йшла.

Але, то давно минуло. Нині вона працює у віддаленому селі, що в горах. Краса: гори і простір якого не знала ніколи. Бабця з якою проживає і якій вона за компаньйонку. радо вчить українську і для неї Марта більше подруга, ніж помічниця. Ну хоч оплата гідна.

Усі ці роки Марта собі і копійки не відклала – усе передає дітям на житло. Донька мала певні заощадження, ще й свекри допомогли, то взяли на виплату двокімнатну квартиру. Ну а у сина складніше. Невістка теж із села, там одна мама у якої на вихованні ще троє діток окрім Мартиної невістки, тож помочі чекати немає звідки.

За останні роки вони лиш на перший внесок і змогли відкласти грошей із того, що Марта передавала. Невістка нині у декреті. а син хоч і працює на двох роботах, однак того лиш на життя сім’ї і стає. Марта виплачує і кредит, на ній і всі витрати по ремонту, який уже п’ятий рік тягнеться.

Цьогоріч жінка приїхала після свят. аби приготування до прийому гостей не відібрало дорогоцінний час, який Марта із сім’єю провести хотіла. Син узяв відпусту і примчав до мами на гостину зі своєю сім’єю.

То був один із сімейних вечорів, коли дім наповнений дитячим сміхом, а на устах дорослих радісні посмішки. після ситної вечері Марта роздала усім подарунки, вручила сину і невістці тисячу євро на придбання нового холодильника. Все було чудово, аж доки Марта не зайшла на кухню саме тоді, як невістка посуд мила.

Вода текла, та й Марта ходить тихо, тож невістка не чула, що свекруха стоїть позаду. говорила вільно:

— Три дні відбула вже. – казала до матері своєї, – ти не уявляєш, як це важко, хоч тікай у ліс. Ні ну ти б бачила які тут умови, мамо. А брудно як? Одна жінка живе. а враження ніби тут гуртожиток. Посуд до рук узяти лячно, липне. Стою перемиваю все, бо ж діти повинні з чогось їсти. а килими які? Б-р-р-р. Ну вже хоч перед тим як ми приїхати мали, можна було лад навести? Вона що мене чекала? ото вже ні, я собі прибрала свою кімнату вимила. вишкребла оті павутини та пили вікові і все, я не служниця стояти 6 днів і дім до порядку приводити. там ще донька є. приїде. хай вишкрібає.

Марта нишком вийшла із кухні. В очах стояли сльози, не хотіла, аби невістка і син зрозуміли, що щось не так. Роззирнулась довкола. Ну так, не ідеал, але ж вона приїхала чотири дні тому. у домі десять років лиш з рідкими візитами люди бувають. Хто наводитиме порядки? Та й поїхала Марта з дому рідного тільки заради дітей, заради того, аби й невістці було яке місце домом назвати і де господинею себе відчувати.

Три тижні минуло, їде Марта знову в Італію. На вокзалі гірко плакали онуки, сльозу пустила і невістка, ніби, наснилось Марті оте.

За вікном пропливають ландшафти запаморочливі, а у Марти перед очима її хата, та старість, що вже під дверима стоїть.

А може вже час про себе подбати? Відкласти яку копійчину на на ремонт власної оселі? А з іншого боку – хто ж тоді буде сину із виплатою квартири допомагати, він же сам не впорається?

Їде Марта на чужину і вже й не знає, а заради чого?

Що ж їй робити тепер?

Головна картинка ілюстративна.