Я вже писав, що кілька років тому у мене була своя невелика справа: ми займалися розробкою програм, у мене був офіс на 10 осіб. Офіс я орендував у бізнес центрі.
І була у нас в будинку колоритна парочка: він – охоронець вахтер, який тільки те й робив що спав прямо на робочому місці, а вона працювала тут же прибиральницею.
Працювала від слова ніяк – раніше вона мила і мій офіс, але після того, як я побачив як вона миє туалет, а потім йде з цієї ж водою мити офіс (не мій) – делікатно відмовився від її послуг, обіцяючи лише платити 200 гривень на місяць за те, що вона буде 2 рази в тиждень виносити сміття. А мив офіс сам у вихідний день. У нас офіс був непрохідним + змінне взуття і було чисто. Але знав я цих людей добре.
Що він, що вона постійно на життя скаржилися – цього немає, того немає, життя важке. Ну а як тут легко має бути, коли мужик за 6 тисяч спить на прохідній, а так як вона миє підлогу – простіше самому помити.
Одного разу я з дружиною прийшов на роботу у вихідний день. Потрібно було вікна помити, ну легенько прибрати. Відкрили шафи, витягли все. Пилюку протираємо. І тут заходить вона. І каже:
– Михайле! Ось я бачу у вас 2 ноутбука в шафі … Не могли б ви мені один віддати хоча б, а то Олег наш підростає, вже в третій клас пішов, а комп’ютера у нас немає!… Та й можливо чоловік мій чимось займеться.
Так я б із задоволенням, але вони неробочі. У одного екран тріснув, а в іншого згорів модуль живлення, він не включається, потрібно в ремонт нести, розбиратися. Ось лежать собі до кращих часів…
– Якщо вони тобі не потрібні віддай нам якийсь?
– Не потрібні, можу віддати обидва. Один уже морально застарів і кришка тріснула з екраном, а інший ще можна відремонтувати. Ну і я не даю ніяких гарантій що ці комп’ютери працюватимуть. Як то кажуть: беріть на свій страх і ризик.
– Ну вже ремонт точно вийде дешевше від покупки нового! Ми ж бідні!
Мені в принципі не потрібні були ці ноутбуки – той, що з пошкодженим дисплеєм був ще старий квадратний, а той що не включався на ньому ще клавіатура не працювала. Віддав і забув – я завжди був за добрі справи.
Через деякий час, влітає вона в мій офіс, кидає мені ноутбук (той що новіший), і відразу ж при всіх починає на мене:
– Ти що нам дав? Ми витратили три тисячі на ремонт, а він знову не працює, і корпус сплавився! Ти навіщо нас так підставити вирішив? Він тепер відновленню не підлягає! З тебе три тисячі! А то Іван мій прийде і тобі cтусанів надає за таку підставу.
Виголосивши свій монолог вона пішла.
Я аж рота роззявив. Думаю – нічого собі. Я ж попередив, що не знаю, що з апаратами. Весь відділ на мене дивиться також роззявивши роти. Взяв я ноутбук, думаю викину на смітник по дорозі, а мене її чоловік Ваня охоронець з будівлі не випускає – типу техніку виношу!..
Дозвіл у директора підписуй (у нас були такі правила, що якщо щось виносиш з офісу, навіть свої речі, то повинна бути санкція орендодавця). Віддав йому ноутбук зі словами: Забирай, це ж твій! І пішов.
Потім мене ця парочка довго діставала. Ваня з 1 звивиною в голові постійно намагався докопатися, що в сумці, а на дверях мого офісу постійно з’являлися брудні краплі.
Це мабуть його Галка ганчірку вичавлювала, коли коридор мила – прямо на двері.
Пережив і це. Але через місяць мені прийшов лист з податкової зі скаргою на мене, що я, УВАГА !, –
– Продав їм два ноутбука і не видав чек! ..
Відписався в податкову, що не займаюся і не займався ніколи продажею техніки (у мене і не зазначено цього в моєму виді діяльності), ніяких проблем не було, все зрозуміли.
З того часу я якщо і допомагаю людям, то дуже акуратно.
Михайло.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
