Краще для всіх? Віка кліпала очима і з кожною хвилиною впевнювалася, що це якийсь недолугий жарт.
– Я не можу більше так. Він обіцяє мені, що розповість вам і ми зможемо жити разом. Але кожного разу, то ви в лікарні, то дитина занедужала, то ще якась нісенітниця. Я маю поставити крапку. Так краще для всіх.
Що вона меле? Віці зараз зовсім не краще. Її ніби молотять важким міхом по плечах аж ноги трясуться. Подумати лишень. Її Ігор має іншу. А вона ні сном, ні духом.
– Ми разом працюємо. І на корпоративні він мені сказав, що дуже мене любить і все закрутилося. Ми вже більше двох років разом. І я маю право знати, що буде завтра.
– А що буде зі мною?
– Зрозумійте, він вас не кохає. З вами тільки з жалості. Я впевнена, що ви такого не заслуговуєте. Ви теж маєте знайти іншого чоловіка.
– Теж в когось забрати?- перебила Віка.
– Можете, зараз кожен має бути щасливим.
Віка гримнула перед коханкою дверима і залишилася обдумувати недолугу ситуацію. От тобі й відрядження і рибалка на вихідних. Першою думкою було викинути його речі через вікно і розлучитися. Наступною майнула про те аби навмисне не віддати його самовпевненій любасці. От же настирлива. За цими думками її й застав Ігор. Він поводився як і кожного дня. Поїв і засів за якийсь серіал. Дочка бавилася біля нього з котом, світло лилося на його щасливе обличчя з екрану ноута. Майже блаженне обличчя.
– Тт. твоя коханка заходила, – пильно дивилася на його лице Віка.
Вираз змінився. Щось говорив про невдалий жарт, а очі тікали від її очей.
– Я хочу знати чому?
Вираз вже переляканий. Він і сам не знає чому. Так сталося. То все вона винна. Ніколи його не похвалить, не приголубить, не підтримає. А та зовсім інша.
– Ти все говориш не правильно. Вийди за двері і, коли матимеш, що мені сказати – прийдеш, – прорвалося в ній учительське.
Ігор пішов. Вираз обличчя був злий. Дивно, вона передбачала щасливий чи полегшений. Подумає про це пізніше.
Вона відклала все на пізніше. І вирішення питання, і своє ставлення до цього всього абсурду, і своє бачення майбутнього. Жила та й все. Без Ігоря.
Вона не рахувала скільки пройшло часу, бо він ніби застив. В голові було так багато думок і всі вони зводилися до того, що вона гірша, ніж суперниця. Ось це її з’їдало.
Потім він прийшов. Якийсь схудлий і стомлений. Проте бадьоро говорив, що веде здоровий спосіб життя. Все у нього добре, набагато краще, ніж з нею. Він хоче вирішити як бути з дитиною, бо він скучив за нею він хоче хоч інколи приходити. А так він їй вдячний, що вона так виважено зреагувала.
Пройшло ще скільки ж часу і на її порозі знову сичала вона:
– Він уже не твій! Заспокойся і відстань від нього. Думаєш прикритися дитиною і все переграти? Ти себе в дзеркалі бачила? Він ніколи до тебе не вернеться! Ніколи! Це мій чоловік і ми разом щасливі!
Віка байдуже закрила двері, хоч ззовні все ще долинали нісенітниці. Це було й справді кайфове відчуття, коли кліпаєш на чужого чоловіка, граєшся з ним за своїми правилами. Вона перестала вгадувати його бажання, а висунула наперед свої. Це було неперевершено.
Фото ілюстративне.
