Аліна втомлено брела тротуаром до школи. Її знову викликали до директора: втретє за цю чверть! Довелося попросити напарницю підмінити її на складі. Вони часто рятували одна одну, так як для обох упаковка товару в інтернет— магазині просто підробіток. Гроші платили невеликі, проте щотижня без затримок, та й робота в принципі нескладна. Нескладна так, але коли це третя робота, будь-який зайвий рух виснажує.
Аліна йшла і навіть трохи тішилася з того, що її викликали до школи. Привід для радості, звичайно, сумнівний, але для жінки це можливість відпочити. Як вона втомилася від нескінченних перегонів за грошима та від боротьби за кожну копійчину.
Через три місяці вона має виплатити позику і на один платіж поменшає. Думка про це додавала їй сил. Аліна пообіцяла собі, що після останньої виплати вони сходять з Олексійком в піцерію та відзначать цю подію. Вони заслужили на свято — цілий рік багато в чому собі відмовляли, щоб розрахуватися з позикою, яку колись взяв її чоловік.
Олексій зустрів її на сходах, взявшись за руки, вони, як одна команда, пішли вислуховувати скарги директора. Аліна наперед знала все, що вона скаже і про навчання, і про поведінку.
— Ваш син, — директор багатозначно подивилася на маму, — обізвав однокласника плюгавим псом! І це коли той стояв біля дошки та відповідав на уроці. Звідки він знає такі слова? Як ви вдома висловлюєтесь?
— Це не вдома, це він у школі навчився, — втомлено відповіла мама.
— Та й взагалі, поведінка Олексія просто нестерпна: вчителів не слухає, до однокласників чіпляється, на уроці співає, шарудить обгортками від цукерок, йде в туалет, а назад не повертається.
— Я з ним поговорю, — Аліна стиснула під столом руку сина.
— Аліно Альбертівно, адже ви за цю чверть в цьому кабінеті вже втретє! А що ж буде далі? Попереду середні класи, з ним ніхто панькатися не буде.
— Я розумію.
— Що ви розумієте, як залишаєте дитину у групі продовженого дня до 19 години, і приводите, щойно відкриваються двері школи. Вихованням вашого сина займаються вчителі!
— Вікторіє Вікторівно, ми живемо вдвох, у нас більше нікого немає. Я працюю на трьох роботах, тому що повинна виплачувати позику, яку взяв мій покійний чоловік. Так вийшло, що його самого немає, а виплачувати треба. У мене є лише один вихідний день і то не завжди – якщо пропонують якийсь підробіток, я погоджуюся. Кручуся як можу, щоб прогодувати нас двох.
Олексій все це розуміє і не вимагає у мене нічого зайвого. Я намагаюся більше з ним розмовляти, однак мені не завжди вистачає на це сил. Я розумію, що це моя відповідальність, але відправити його до школи голодного і в коротких штанах не можу, тому доводиться багато працювати, — Аліна не хотіла цього казати, але якось вирвалося, накипіло.
Директор замовкла. Вона ніби раптом помітила втому жінки, яка сидить навпроти неї, і її тьмяне, зібране в простий пучок волосся, і опущені плечі. Жінці стало її шкода і, трохи пом’якшивши тон, вона додала:
— А головне — Олексій навчається добре, з навчанням у нього немає жодних проблем. На районній олімпіаді з робототехніки він зайняв третє місце, бере участь у творчих конкурсах. Розумний хлопчик, тільки поведінка бажає кращого. Ви зрозумійте, що я не можу не реагувати на скарги. Вчитель ніяк не може з ним впоратись, інші батьки скаржаться. Адже зараз у вчителів прав набагато менше, проте кожен з батьків готовий влізти у навчальний процес. От і доводиться викликати вас, бо після таких розмов поведінка Олексія стає кращою.
— Я розумію.
— Гаразд, не буду вас більше затримуватиму. Поговоріть з ним вдома ще раз, обговоріть все. Я впевнена він зрозуміє.
— Добре, поговорю.
— А ти не засмучуй маму! — Директор звернулася до хлопчика її голос став жорсткішим — Поводься добре, у мами і без тебе турбот вистачає!
Хлопчик кивнув, Аліна встала з-за столу, розуміючи, що розмова закінчена.
— Запросіть наступних, будь ласка. Всього найкращого.
— До побачення.
Мама із сином вийшли зі школи. Аліна із задоволенням вдихнула прохолодне осіннє повітря: останні дні жовтня, незабаром стане зовсім холодно, а поки що досить тепло для прогулянок. Що ж зараз вони прийдуть додому і поговорять. Не дуже хочеться читати моралі — на це теж потрібен ресурс, але як нормальна мати, напевно, вона повинна це зробити.
— Олексію, розкажи мені, що трапилося? Минулого року я жодного разу не була на зборах, а цього року ходжу до школи, немов на роботу.
— Нічого, мамо, — син штовхав камінці.
— Може, класна чіпляється? Чи хлопчаки над тобою знущаються?
— Ні, все гаразд. І хлопці у нас нормальні і Олена Львівна хороша, коли ми її не злимо.
— Ну, а що тоді? Я не розумію, поясни, будь ласка, вона зупинилася і подивилася синові у очі.
— У вересні ми мали класну годину, і Олена Львівна говорила, що батькам треба давати відпочити. Коли тебе викликають до директора ти відпрошуєшся з роботи, і ввечері теж нікуди не йдеш, а лежиш і відпочиваєш, тому наступного дня у тебе гарний настрій.
— То ти це робиш для того, щоб я відпочила? — ошелешено вигукнула жінка.
— Так. Мамо, я наскладав грошей і купив морську сіль та піну для ванни, я бачив такі у рекламі. Вчора в їдальні давали пиріжки з повидлом, а сьогодні ватрушки. Я не з’їв, все лежить в рюкзаку. Давай прийдемо додому вип’ємо смачного чаю, а потім ти полежиш у ванній.
— Сину, — витираючи сльозу, прошепотіла Аліна. — Який ти в мене став дорослий і дбайливий! Ти вже справжнісінький чоловік! Це ти дуже класно вигадав. Дякую тобі, мій любий.
Вона пояснить йому, що бешкетувати в школі не найкраща ідея, і що вона обов’язково скоро покінчить з тим кредитом. Пообіцяє, що потім вони оберуть день, коли просто відпочиватимуть і нічого не робитимуть, навіть уроки.
А поки що вона тримає за руку свого маленького великого чоловіка і йде пити чай з ватрушкою.
Аygul’ Shаriроva.
Фот ілюстративне.
