— Максиме, ти усвідомлюєш, що ти мені щойно сказав? — Я намагалася втримати тремтіння в голосі, але мені це погано вдавалося. Моя рука стискала край кухонного столу, а в голові паморочилося від почутого. — Лія… вона чекає дитину? Від тебе?

Мій син, Максим, стояв навпроти мене у моїй кухні, спокійний, майже відсторонений. У його очах не було ані сорому, ані розпачу — лише холодна, впевнена рішучість людини, яка щойно прийняла «правильне» для себе рішення.

— Так, мамо. Це сталося. І це ще одна причина, чому я не можу далі тягнути цю ситуацію з Вікторією.

— «Тягнути ситуацію»? — Мій голос пролунав гостріше, ніж я хотіла. — Вікторія — твоя дружина, мати твоїх двох прекрасних дітей! Ви прожили разом п’ять років! Ти їй зрадив, ти її принизив, ти розбив її серце, а тепер ти збираєшся її покинути, бо інша жінка від тебе… від тебе вагітна?

Максим зітхнув, ніби я була старою, яка нічого не розуміє у сучасному житті.

— Мамо, я тебе прошу, давай без зайвих емоцій. Я не хотів, щоб це було так. Але я не можу йти проти себе. З Лією мені легко. Вона гарніша, вона не ставить переді мною проблем, які я маю вирішувати. Я її кохаю, і тепер ми будемо разом.

— Ти несеш відповідальність за Віку і за моїх онуків! — Я відчула, як мої щоки палають від внутрішнього хвилювання. — Ти що, збираєшся залишити їх без батька заради свого «комфорту»? Ти думаєш лише про себе!

— А хіба я не маю права бути щасливим? Я не можу жити у шлюбі лише тому, що ми маємо дітей. Я більше не хочу терпіти Вікторію. Це було рішення мого серця. І ти, мамо, ти маєш це прийняти, бо це мій вибір.

Я відчула, як моє тіло заціпеніло. У цей момент мій син, якого я виховувала як порядну людину, здавався мені абсолютно чужим, холодним егоїстом. Я не могла це прийняти. Це був початок кінця і моїх стосунків із ним.

Максим, мій єдиний син, одружився, коли йому було двадцять шість років. Його обраницею стала Вікторія, чарівна, тиха дівчина. Я, чесно кажучи, була здивована. Зазвичай я досить критично ставлюся до вибору мого сина, але Вікторія одразу підкорила мене своєю щирістю та працьовитістю.

Я була дуже рада, що мені дісталася така невістка. Ми одразу знайшли спільну мову, наче дві рідні душі. Вона була охайною, завжди все довіряла Максимові, у них не було жодних таємниць.

Вони все обговорювали разом. Я навіть почала сприймати Вікторію як власну доньку. Вона приходила до мене майже щодня, ми спілкувалися про все на світі — про побут, про книги, про наші жіночі секрети. Це був час, сповнений світла і взаємної поваги.

Але я й уявити не могла, що Максим вчинить із нею настільки огидно.

Вони прожили у шлюбі п’ять років. Народили двох дітей: спочатку синочка, а потім донечку. Це була повноцінна, щаслива сім’я. Я пишалася ними.

І ось, одного дня, Максим, без жодного попередження, зізнався Вікторії.

— Я вже кілька років зустрічаюся з іншою жінкою, — промовив він Віці, як потім розповіла мені вона.

Я пам’ятаю, як Вікторія прийшла до мене того вечора. Вона була бліда, мовчазна, наче тінь.

— Наталіє Павлівно, він сказав мені він сказав, що більше мене не любить, — її голос був надламом.

Я не могла повірити. Я почала розпитувати, що сталося, як це можливо.

— Чому? Чим вона краща? — запитала я її, відчуваючи, як у мені закипає обурення.

— Він каже, — Вікторія ледве стримувала сльози, — що вона просто гарніша за мене. І що з нею «немає проблем, які треба вирішувати».

Ось де була правда. Мій син, усе життя якого було забезпечене, звик до комфорту і уникнення будь-яких труднощів. У Вікторії, як у матері двох малих дітей, звісно, були «проблеми»: хвороби малюків, побутові клопоти, втома. І Максим просто вирішив не брати на себе цю відповідальність. Йому було простіше знайти «безпроблемний» варіант.

Мені було неймовірно соромно за свого сина. Я виховувала його як порядну людину, вкладала в нього найкращі цінності, а він вчинив як останній егоїст.

Я бачила, як Вікторія була пригнічена горем. Вона була вірною дружиною, ніколи не дозволяла собі навіть легкого флірту, і тепер на неї звалилося таке несподіване випробування. Вона не знала, що робити.

— Віко, не хвилюйся, — обійняла я її. — Я не дозволю йому тебе покинути. І я тебе не полишу.

Я розуміла, що Вікторію в такому стані кидати не можна. Вона була в депресії, а через вагітності та малі діти її ніхто не хотів брати на роботу, щоб вона могла хоч якось забезпечувати себе.

Я почала допомагати їй фінансово. Я передавала Вікторії значні суми, щоб вона могла утримувати дітей і себе, поки не відновиться і не знайде якесь місце. Мені здавалося, що якщо Максим одумається, то, можливо, розлучення вдасться уникнути. Я щиро вірила, що він просто «заблукав» і прозріє.

Я постійно намагалася говорити з Максимом. Коли випадала можливість поговорити з ним наодинці, я не втрачала нагоди.

— Максиме, ти маєш вибачитися перед Вікторією! — наполягала я. — Ти поводишся як безвідповідальна дитина! Це не може так тривати! Вона тебе пробачить, їй просто нікуди подітися!

— Мамо, ти помиляєшся. Я йду за покликом свого серця. Я не хочу терпіти Вікторію лише заради того, щоб разом «тягнути» дітей. Я не можу бути щасливим із нею, — уперто повторював він. — А з Лією… з Лією я вже більше року, і я її кохаю. Мені буде набагато простіше подати на розлучення і почати нове життя.

— А що ти скажеш людям? Як ти дивитимешся в очі своїм дітям? — намагалася я достукатися до його совісті.

— Мені байдуже, що скажуть люди. Я сам несу відповідальність за своє життя, а не за те, що подумають сусіди.

Мене це гнітило. Я розуміла, що мої слова не мають жодного впливу. Але найгірше мене чекало попереду.

Якось я дізналася, що його нова обраниця, Лія, теж чекає від нього дитину. Це була новина, яка викликала у мені бурю обурення.

— Ти нестимеш відповідальність за трьох дітей! — кричала я йому. — Ти поводишся, як негідник! Я не очікувала, що ти можеш вчинити настільки жахливо!

Я відчувала себе приниженою як мати. Мені хотілося просто вигнати його зі свого дому назавжди. Я не знала, як про це сказати Вікторії. Але гірка правда завжди краща за солодку брехню. Я вирішила, що вона має знати.

Я розповіла Вікторії. Звісно, вона була приголомшена, але вже на той момент вона, здається, прийняла той факт, що її шлюб зруйнований.

— Я не здивована, Наталіє Павлівно, — сказала вона, дивлячись у вікно. — Він не хотів бути батьком і чоловіком. Він хотів бути вільним від обов’язків. Тепер він отримає нові обов’язки, але вже не зі мною.

Я не відходила від Вікторії, розуміючи, що їй потрібна підтримка, щоб відновитися після цих новин. Я багато разів говорила про неї Максимові. Я намагалася на нього вплинути, але йому було абсолютно байдуже, як складуться наші з ним стосунки.

Я постійно думала: що я упустила у вихованні? Я завжди приділяла йому багато часу, вчила його порядним речам. Чому в дорослому віці він перетворився на такого егоїста? Що тепер про мене подумають? Чи не була я жахливою матір’ю, якщо не помітила, як мій син зростає таким бездушним?

Я навіть почала відчувати, що, можливо, я нав’язуюся Вікторії, що вона, можливо, не хоче мене бачити. Але мені хотілося вжити заходів, хоча б якихось, щоб помститися синові. Звісно, я не помстилася, але я хотіла показати йому, що він не правий.

Тим часом Максим і Вікторія ніяк не могли остаточно вирішити: розлучатися чи ні, щоб діти мали повну сім’ю. Вони перебували у своєрідному «чистилищі».

Але коли у Лії народилася дитина, Максим забув про всі проблеми. Він присвятив увесь свій час новонародженому синові та його матері. Проблеми Вікторії його більше не обходили. Він просто зник.

Зрештою, Максим подав на розлучення, щоб мати можливість узаконити стосунки з Лією. Вікторія почала отримувати фінансові кошти на дітей від колишнього чоловіка, які він виплачував справно, бо це був його єдиний спосіб «зберегти обличчя».

Але я ніяк не можу змиритися з тим, що життя моєї невістки було зруйноване через таку жахливу поведінку мого сина. Якщо Максим справді ніколи не кохав Вікторію, він міг би сказати їй про це набагато раніше. Тоді їй, можливо, не було б так боляче чути про зраду.

Ми з Вікторією досі підтримуємо зв’язок. Я регулярно бачуся з онуками, які для мене стали цілим світом. Але я досі відчуваю глибоку образу на сина.

І що найдивніше, я досі відчуваю провину. Я вважаю, що несу відповідальність за все, що сталося. Що я неправильно виховала свою дитину, якщо вона виросла такою.

З того часу я більше ніколи не бачилася з Максимом. А от із Вікторією ми стали майже як подруги. Ми довіряємо одна одній різні секрети з нашого життя, ділимося порадами.

Цей зв’язок мене неймовірно тішить. Вікторія присвячує весь свій час дітям, вона виховує їх достойними людьми.

Можливо, доля забрала в мене сина, якого я знала, але подарувала мені доньку, яку я завжди хотіла мати.

Головна картинка ілюстративна.