На ринку я познайомилася з приємним, дуже інтелігентним чоловіком. Він купує у мене овочі і фрукти, ми частенько розмовляємо з ним, поки у мене немає клієнтів. При зустрічі з ним завжди відчуваю двоїсті почуття. З одного боку, бачу дуже цікавого, дотепного і симпатичного чоловіка. Але в той же час, на його обличчі не можна не помітити безпросвітного смутку і туги. Кожен день, вдивляючись у натовп людей, я чекаю на зустріч з ним.
Я вирішила набратися сміливості і познайомитися з цією приємною людиною ближче. Після робочого дня ми зустрілися біля річки, недалеко від ринку. Одягнений він був, як завжди, дуже акуратно й охайно, але одяг був настільки запраний і старої, що важко було не звернути на це увагу. Ми гуляли до пізнього вечора. Я пригостила його морозивом, а потім ми сиділи на березі річки і годували диких качок. Він розповів, що раніше жив в селі, де дуже чарівна природа: покриті квітами луки і соснові ліси. Крім того, давно самотній і звик до цього статусу. У нього там був великий сад, город, домашні тварини, невеликий флігель, де він займався ручним ремеслом – різьбленням по дереву. Незважаючи на самотність, йому було добре в своєму будинку, та й з сусідами вони були друзями.
Але син вирішив продати будинок. Він навіть не радився з цього приводу. Просто поставив перед фактом. Сказав, що в місті буде добре, буде окрема кімната і все ж веселіше в сім’ї. Але все виявилося інакше. Моєму новому знайомому непросто жити на сьомому поверсі в квартирі, а син з дружиною постійно на роботі. Вони особливо і не спілкуються з ним. За гроші, отримані від продажу будинку, син придбав автомобіль. І половину пенсії невістка забирає, залишаючи гроші лише на дрібні витрати. Він дуже сумує за своїм садом, домом та собакою, яку довелося віддати сусідам. Мені дуже шкода його.
Я ж проживаю в невеликому будинку, в приватному секторі. Може запропонувати йому пожити у мене? І мені не нудно буде, і в будинку роботи багато. Адже він ще не старий, міг би займатися домашніми справами. Город у мене теж є. Я півдня на ринку, а ввечері сил вже немає ні на що. Та й увечері так сумно. Крім того, хочеться поговорити з кимось, піклуватися, оберігати когось і бути поруч з приємною і інтелігентною людиною. А як рідні сприймуть його переїзд до мене? Адекватно або емоційно?
Тільки ось як це жити під одним дахом з чужим чоловіком? У відносинах повинні бути почуття не тільки співчуття, а й любові. Але я крім жалості нічого не відчуваю до нього. Не хочеться наступати на одні й ті ж граблі. Адже у мене вже були чоловіки. Я їх любила, жаліла, а вони всі як один негарно вчинили зі мною. А якщо і ця людина скористається моєю допомогою, а в підсумку зрадить? Чи можна довіряти людям? Як кажуть: не роби добра – не отримаєш зла. Але чи завжди це так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
