fbpx

Він повів мене на квартиру до друга, де ми мило посиділи. Друг кидав на мене погляд! Чомусь жалісливий. Я пішла в ванну і зрозуміла чому

Михайло любив аби за його дівчатами всі в’язи собі скручували, вони мали бути красунями, бо ж поруч з таким хлопцем… О, хлопець був багатим, адже його матір вже роки працювала в Чехії і на початок двотисячних тільки він міг дівчат пригостити та покатати на машині.

Отож, навіть тепер, через стільки років біля нього дріботіла на підборах дуже ефектна брюнетка, чоловіки так само крутили за нею головами, а попереду йшов Михайло з черевцем та залисинами.

Я тільки усміхнулася тому, як це я колись збоку виглядала – все тисне, каблуки гризуть, ноги ниють, але й крихти схвалення в його очах немає.

Так, я колись так само, як ця брюнетка дріботіла за Михайлом.

Пам’ятаю, як стою вся така красива на височенних підборах і в одних капронках на осінньому вітру, плащ вибрала гарний, але він зовсім не грів, вітер періщив по вухах і від холоду я вже нічого не чула, шморгала носом та крутила головою, де ж Михайло, адже ж домовлялися зустрітися.

Я відчувала себе страшенно дорослою, адже пішла з пар та встигла нарядитися, а тепер чекаю в центрі міста, де вчуся на найкрасивішого хлопця.

Раптом перед моїми очима розігралася сценка – дівчина і хлопець щось жваво говорили, а потім вона віддає йому букет, розвертається і йде геть. Хлопець був дуже вродливим, навіть вродливішим, ніж Михайло. Як такого красеня можна було отак залишити?

Я ще прочекала добру годину, адже мобільного я тоді не мала, але Михайло обіцяв купити.

Темніло і я побрела в напрямку гуртожитку, ледве пересуваючи закоцюблі ноги.

На наступний день Михайло подзвонив на вахту, але я не побігла, як завжди до телефону, а навіть наважилася йому сказати:

– Я чекала тебе вчора, чому ти не прийшов?

– Ти що? Ми ж на завтра домовлялися! Ти вічно все переплутуєш… Нічого, така гарна голівка не для цього, – сказав він.

Я мало дар мови не втратила… Це ж було точно на вчора. Я ж добре пам’ятаю!

Але ж я кохала, тому прийшла знову все в тому ж, просто диво, як я не застудилася…

Коли ми отак прогулювалися вулицею, я бачила, як Михайло оцінює зустрічних жінок зі мною і чітко бачила, коли порівняння не в мою сторону. Від цього пекло… чи то ноги чи що…

Він повів мене на квартиру до друга, де ми мило посиділи. Друг кидав на мене погляд! Чомусь жалісливий. Я пішла в ванну і зрозуміла чому – ніс розчервонівся, вся просто горю… Не минулася мені прогулянка …

Я розуміла, що маю поїхати додому, але не наважувалася сама про це сказати, тоді його друг каже:

– Мені здається, твою дівчину треба додому, дивися, яка вона.

Михайло придивився і в його погляді я все побачила… То не була турбота про мене, а якесь таке, наче роздратування за зіпсутий вечір.

Він викликав мені таксі і я поїхала сама в гуртожиток. Він не телефонував всі дні, поки я одужувала. Я ще надіялася, що просто ліниві чергові не йдуть до нас на поверх, щоб мене покликати до телефону.

Одужала і почала вже мріяти про нову зустріч, але за той час Михайло вже знайшов собі кращу, слава Богу.

Я, як годиться, потужила, пережила і стала жити новим життям.

Зі мною познайомився хлопець, який турбувався про мене, не запізнювався на зустрічі і завжди питав чи мені добре. Я вийшла за нього заміж і ми маємо двійко чудових діток.

І от я в парку з дітьми на атракціонах і бачу Михайла і його нову найкрасивішу жінку серед усіх. Господи, я колись так мріяла, що він мене побачить і дуже пожалкує, що я не його… А тепер я так втішилася, що я справді не його… хто?

Я йому кивнула, хоч він зробив вигляд, що мене не знає… Господи. Як же добре, що ти тоді врятував мене від цього неправильного вибору в моєму житті.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page