Матвій їхав на невеликій швидкості в бік передмістя, додому. Він працював таксистом, за кермом більше дванадцяти годин. Втомився і сидіти, і кермо крутити, а ще більше втомився емоційно, від пасажирів. Яких тільки диваків за зміну не зустрінеш, чого тільки не наслухаєшся. Тут тобі і любов, і випробування, історії часом бувають смішні, а бувають і навпаки – дуже сумні.
Коли практично вже під’їжджав до дому, то біля краю дороги він побачив дівчину з великою валізою. Хоча йому вже дуже не хотілося нікого брати, але і залишити її серед ночі на узбіччі він не міг. Вона відкрила дверцята і жалібно запитала:
– А ви мене довезете до села?
Туди від його будинку їхати майже годину, зовсім незручно і не хочеться, але дивлячись в її жалібні очі, він кивнув.
– Ой, як чудово, дякую вам щиро. А я стою, мені вже, якщо чесно, навіть вас зупиняти було страшно.
– А як ви посеред ночі опинилися на вулиці?
– Розумієте, я живу, вірніше вже – жила з подругою на квартирі. Тиждень тому я втратила роботу, відмовила господареві ресторану, і він мене виставив за двері, навіть не заплатив за роботу, практично за місяць. І я залишилася без грошей. Весь тиждень я шукала роботу, але нічого підходящого не знайшла.
А сьогодні треба було платити за квартиру, і подруга сказала, що вона не має наміру мене забезпечувати, вона знайшла собі в сусідки працюючу дівчину і вказала мене за двері, так як через годину повинна була приїхати нова колежанка. Уявляєте, ми з нею дружили майже три роки, і я не знала, яка вона насправді меркантильна.
– Так, історія не дуже приємна – погодився з нею Матвій – а в село до кого?
– Та у мене там брат з сім’єю живе, поки до нього. Хоча якщо чесно, у нього така дружина, вона мене чомусь не любить і взагалі не любить, коли до них хтось приїжджає. Вона навіть моїх батьків через три дні вижила, коли вони до них приїхали на хрещення першого онука. Відтоді вони до них ні ногою. Та до того ж вона дуже жадібна, я коли у них три роки тому, як приїхала, жила тиждень, то майже нічого не їла.
– Як це і чому?
– Розумієте, як тільки я сідала за стіл, вона обов’язково сідала навпроти мене і поки обідали, вона пильно дивилася, а мені шматок не ліз. Я потім просто відмовлялася, купувала хліб, їла і водою запивала. Нічого вижила.
– То навіщо ви зараз до них їдете?
– А більше нікуди. Батьки живуть далеко. Я приїхала вчитися, на стаціонар балів не вистачило, заробила грошей, вступала заочно, зараз на першому курсі вчуся і працюю. Мені робота терміново потрібна – і вона раптом розплакалася – чомусь мені ніяк не щастить, то там не те, то тут не так.
Матвій весь цей час уважно придивлявся до дівчини, вона не обманювала, розповідала все від душі. Вона була не тільки симпатичною, але чиста душею, наївна і скоріше за все добра, а вже в людях він навчився розбиратися. Ось таку можна в дружини брати, доброю господинею буде і матір’ю його дітей.
Він раптом різко зупинив машину, дівчина злякано стиснулася і, дивлячись на нього, прошепотіла: – Будь ласка, не треба, у мене залишилися триста гривень, я вам заплачу, я ж не безкоштовно.
– Не бійся, я не збираюся тебе ображати. У мене до тебе є пропозиція, згодна вислухати? – вона кивнула – не сподобається пропозиція, поїдемо далі – вона знову кивнула.
– Загалом так, я живу один, працюю таксистом, у мене є вільна кімната, мамина, її минулого року не стало, і якщо ти замість оплати будеш робити прибирати і готувати їжу, то живи і вчися собі на здоров’я. Приставати не буду, не бійся, я не з тієї породи, щоб малих ображати. Ну як?
Він раптом з подивом помітив, що вона плаче.
– Ну ні, так ні, хоча ти мене скоріше за все неправильно зрозуміла.
– Ні, ні, я звісно, ж згодна, я, напевно, від щастя, що ви мені зустрілися. Така чудова випадковість зі мною трапилася, я навіть і не мріяла про таке.
– Ось і чудово, поїхали додому, чи що? А як тебе звати, сусідко моя? Я Матвій.
– А я Настя.
– Гарне ім’я, тепле.
Удома він показав їй кімнату, вона була дуже гарною, по-жіночому зі смаком обставлена.
– Я після мами нічого тут не міняв, все залишилося як було при ній. Якщо хочеш, переробляй.
– Ні, тут дуже затишно, по-домашньому. У твоєї мами був гарний смак.
– Вона була викладачем в архітектурному, до пенсії працювала в інституті. Гаразд, сідай, я піду чайник поставлю і воду на пельмені.
– Матвію, може я що-небудь швидко приготую, я вмію, мене мама навчила.
– Це супер чудово, але розумієш, на сьогоднішній день у мене в холодильнику тільки пельмені. Ми завтра з тобою з’їздимо і купимо всі необхідні продукти, і почнеш мені смачно годувати, гаразд, Анастасіє?
– Звісно. Але пельмені все-таки варю я.
– Вмовила.
Вони сиділи на кухні, їли пельмені, Матвій розповідав їй про службу, цікаві випадки з роботи, вона голосно і заливисто реготала. А він, дивлячись на неї радів, що не помилився в дівчині. Ось ще місяць – інший подивиться, щоб повністю бути впевненим, та й запропонує руку і серце. Все-таки випадковості не випадкові.
Автор: fantazerka.
Фото ілюстративне.
