Минулого тижня мені виповнилося 29 років. Спортсменка, розумниця і просто красуня. Так, по суті це все про мене, ось тільки особистого щастя у мене не було, поки я не зустріла його. Чоловіка моєї мрії.
Він приходив до нас читати лекції ще на перших курсах, розповідав історії з життя. Ми настільки закохалися в його харизму, що навіть після закінчення університету збиралися і вітали його з днем народження. На одній з цих зустрічей я зрозуміла, що кохаю.
На тлі моїх одногрупників він здавався справжнім. Хіба я могла його порівнювати з Микитою, який кожен день викладав в соціальні мережі фотографії «Це ми з Чікою», «Це ми з пацанами», «Це ми бухаємо». Не стояв він поруч і з Андрієм, який вже встиг двічі розлучитися і кинути двох дітей через пляшку. Випивати любив не тільки Андрій, але і Максим. Щоп’ятниці у пабі, ось це життя. І все, звичайно, треба викласти в Інстаграм.
Хтось бавився сильнішими “приколами”, хтось робив репости у себе на сторінці, обговорював політику, але сам не міг відірватися від дивана. Ні, нормальні хлопці теж були, але як показала практика, їх відразу розібрали. Багато з них зустрічалися вже зі школи, хтось з перших курсів університету. А я поки вчилася, особливо не дивилася по боках. Думала, ось вивчуся і буду думати про сім’ю.
Виявилося, що запізнилася на ровесників, зате закохалася в Нього, і чхати на різницю у віці. Це неправда, що люди після 50 років погано пахнуть або виглядають. Навпаки, ставність, впевненість, сміливість. Бажання спробувати все і прямо зараз, адже іншого шансу може не бути. А головне, я відчуваю себе поряд з ним самою собою, не треба вигадувати нічого. Можна спокійно готувати обіди, чекати його з роботи, знаючи, що в п’ятницю він обов’язково принесе мені хризантем, а ще запитає у дверях ванною, чи не забула я рушник… І таких дрібниць багато. І це не закоханість першого року.
Він просто з іншого тіста. З покоління тих людей, яких ще виховували як чоловіків. Це все чудово, але в кожній бочці меду є своя ложка дьогтю. Ми досі не одружені. І у нас немає дітей. І всього цього ніколи не буде. Він проти будь-яких офіційних стосунків. Сказав, що не хоче мені псувати паспорт цим штампом, а дітей у нас все одно не вийде, вік уже.
Я намагалася йому пояснити, що ми можемо усиновити, що є ще варіанти, що коханню нічого не страшно. Але він стоїть на своєму, каже, що він сьогодні є, а завтра його немає, а у мене попереду все життя і він не хоче залишати мене вдовою з маленькою дитиною на руках.
Поміркуйте, хто з нас не правий?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
