Не розгледів
Тільки тепер, у зрілому віці, він зрозумів, що все життя кохав саме цю жінку. Щоразу, коли бачив її, милувався вродливим обличчям, легкою ходою, навіть жестом, яким вона поправляла зачіску. Роки ніби оминали її, залишаючи і вроду, і струнку поставу. Але що йому з того зараз?
Десятки років він пурхав по життю, немов метелик, легко закохуючись і так само легко прощаючись із жінками. Тікав від сімейних проблем, боячись утратити свободу й романтику почуттів. Так учинив і з нею, хоча й відчував, що вона щиро любить його. Не втримав навіть їхній син, якому він і прізвища свого не захотів дати…
І ось тепер, залишившись на схилі літ наодинці зі своєю свободою і повернувшись після кількох років заробітчанства до рідного міста, він ніби прозрів. Виявляється, та єдина, яку шукав, стільки часу була поруч. Як він цього не розгледів, не зрозумів?
Кинувся до неї, щоб покаятися, розповісти про свої почуття, але в її погляді замість очікуваної любові побачив лише крижаний холод. «Та це ж я! — хотілося кричати. — Невже ти змогла мене забути?». Не крикнув — занімів від її байдужості. Знемагаючи від душевного бoлю, бажав одного: щоб вона дозволила хоча б пригорнутися, зануритися обличчям в її волосся, вгледіти колишню іскринку в очах… Колись і вона прагнула цього, але він відштовхнув її. А тепер від її погляду почувався нiкчемою. Перестав шукати зустрічей із нею — зачаївся, мовчки переживав, на самоті перегортаючи ті сторінки життя, коли вони були разом.
Та якось випадково знову її побачив. Невимовно гарну, горду й щасливу. Поруч неї йшов той, хто зумів відігріти її скaлічену зpадою душу.
Відвернувся, щоб вона його не помітила, не вδила своїм презирливо-байдужим поглядом. Утім, все ж спостеріг радісний усміх, спрямований до молодика, який ішов назустріч. Щось було в ньому від нього самого, й він здогадався, що це його син, а дві дівчинки-близнючки поруч — його онучки.
Він ще довго стояв, дивлячись услід таким щасливим, таким рідним, але насправді чужим людям. Волога на щоках змусила занепокоєно глянути вгору: мабуть, дощ починається.
У чистому небі сяяло сонце…
Автор – Лідія КРИВОПАТРЯ, с. Гарбузівка Лебединського району Сумської області.
За матеріалами – Вербиченька,
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
