Віра була б щасливою жінкою, якби не одне, але в особі її свекрухи Софії Михайлівни.
Із Сашком їй пощастило. Чоловік її любив, і на щастя знаючи свою матір, завжди був на боці дружини.
Хоч би яка ситуація не виникала.
То Віра готувала не те, то прибирала не так, як звикла Софія Михайлівна.
І навіщо взагалі цю селеру в суп вічно кладе. Софія Михайлівна її терпіти не може.
Зараз свекруха щодня дзвонить невістці та зачитує лекції, що треба було думати, перш ніж приводити у світ дитину. Треба було вивчитися спочатку в інституті, і зараз працювала б на більш престижній роботі і грошей більше заробляла. Бо один син її сім’ю забезпечує, все на ньому.
Хоча саме через Софію Михайлівну Віра і покинула інститут. Молода була і не розумна. Свекруха вмовила, залишити навчання і подумати спочатку про дитину. Говорила, що вона поки що може допомогти, а потім Віра закінчить навчання. Кар’єру буде спокійно будувати. Зате дитина вже на той час підросте. І буде більш самостійно. А то потім вона стане старшою і не буде сил із онуками допомагати. Та й взагалі їй уже давно хочеться онуків. У всіх сусідок уже по двоє.
Як допомогла? Дня з онуком не посиділа. Так і довелося Вірі покинути інститут.
Ну та гаразд. Зате он Антошці вже скоро йти до школи. Вже мамі допомагає покупки з магазину нести додому. Чоловік, помічник справжній росте.
Якось Віра повернулася з дитиною від своїх батьків раніше. А вдома у них Софія Михайлівна, підлогу намиває і котлети смажить.
Віра була здивована. Сашко їй нічого не казав, що мама у них. А виявилося, що Сашко теж не в курсі. Постало питання, а як же власне вона у дім зайшла? От тут і почалось найцікавіше, адже ключів у неї ніби як і не було.
Софія Михайлівна сказала невістці, що син їй давно комплект дав, але та увечері запитала в чоловіка – не давав. Разом до мами зателефонували, аби з’ясувати що і до чого.
— А що я мала робити? Як мені до вас тоді зайти? Ти бачив що у домі було. Чим ви дихаєте узагалі?. Я речі передивилась твої попрасувала краще сорочки. Крупи передивилась, чи просрочки немає. Зашила пару твоїх шкарпеток. Квіти полила в кінці кінців, адже ж крім мене їх там ніхто й не поливає. А суп, що на плиті стояв. Ти його куштував? Мусила досолити і приправ кинути.
Віра стояла здивовано кліпаючи, чоловік теж мовчав. Замки того ж дня змінили і встановили камеру біля дверей. Маму попросили не приходити без попередження.
Але Віра Михайлівна тепер приходить коли вдома є обоє. З порогу хапає віник і біжить змітати невидимий пил і бруд. Штопає шкарпетки і зашиває речі.
Віра з чоловіком навчились не реагувати і м’яко стримувати ентузіазм жінки. Просять погратись з онуком, або садовлять за швейну машинку, аби бабуся щось зшила “вкрай необхідне”. Ну а що робити. Характер не змінити, лиш у правильне русло направити от і все, що можуть.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
