Це було два роки тому. Віра прийняла для себе складне, але вірне рішення – донька має вступити на медичний і для цього треба багато грошей. Чоловік у неї якоюсь напористістю не відзначався, тому вже роки в звичайних газовиках, хоч спеціаліст… отже. Вона має це зробити.
По-перше, донька була поставлена перед фактом, що вступає на медичний через два роки, тому біологія і українська мова – перед усім!
По-друге, чоловік був поставлений перед фактом, що вся господарка на ньому, включно з дітьми.
Віра зібрала сумки і гайнула в Італію, місце було протоптане сотнями жінок до неї і сотнями після неї – доглядальниці, прибиральниці, кухарки… – всюди, де треба невтомних рук, а Віра вважала себе жінкою роботящою.
Можливо, на словах, гроші заробити дуже легко, але на ділі – треба робити просто чорно, особливо на початках, коли не знаєш ні мови, ні країни. На чужині ти є ніхто, не особистість, яка може впасти в відчай, яка відчуває та мислить, а якийсь робот, який працює і має ще мало їсти. Жила Віра у сеньйори, за якою доглядала і мала щастя бути позбавленою досвіду життя з українками, серед яких траплялося різне.
Отож, Віра працює і ще й підробляє, бо ось-ось донька вступить у медичний. З чоловіком зідзвонюється та ще й контролює всі процеси – жодного продиху в жінки та відпочинку.
Їде Віра до доньки на випускний та везе неймовірної краси модну сукню, з такої тканини, що можна обвитися і зімліти від щастя… Та й везе ще й гроші, бо хоч і передавала час від часу гроші додому, але основний капітал берегла.
Чоловік зустрів її та якийсь не дуже радий, проте каже, що все добре.
– Щось з дітьми?
– Живі-здорові.
– З батьками?
– Живі-здорові, – але вже з іншою інтонацією каже чоловік.
– Щось з господаркою?
– Все добре.
– Ти заслаб?
– Ні.
– Що сталося?!
– Та нічого, – якось тягне чоловік.
Вже Віра сама на нервах, проглядає свою хату крізь інші будинки-дах є, на подвір’я – все як і залишила, окрім квітника, але то поправне.
Діти вийшли, вона їх обнімає та плаче від щастя.
– Доню, я тобі таку сукню купила, ти просто обімлієш і будеш найкрасивіша на всю школу!
Метушиться та розпаковує сумки, простягає доні сукню і окидає поглядом її всю, чи не змилила з розміром та падає на диван:
– Вже поступили…
Помітне черевце у доньки стало причиною голосіння в Віриній хаті чи не до ранку, кляла вона чоловіка та того репетитора, який отак навчив дитини біології…
– Чого ти мені нічого не сказав!, – шпетила вона чоловіка.
– А що я вже мав зробити? І так і так треба грошей… Тепер на весілля.
Фото Ярослава Романюка.
