У приміщенні, де проходило засідання, було спекотно. Віра втомилася, у голові калатало, знову ця втома не дасть їй заснути до ранку. Як же ж довго все тривало! Їй хотілося вийти звідси, пройтися зимовою вулицею, побалакати з подругою в кафе. Але треба було сидіти та слухати те, що їй було нецікаво.
Її чоловік намагався довести, що його дитині буде комфортніше жити з його новою сім’єю, а не в будинку з рідною матір’ю.
Цей син Вірі був зовсім не потрібен, але чоловік так хотів його виховувати. Адвокат сказав, що шансів виграти справу майже немає. Дитину точно залишать матері. Тоді Віра погодилася судитися. Вважала, що вчинила, як мудра жінка. Дитину все одно залишать за колишнім місцем проживання, а Вадим вважатиме, що вони зробили все, щоб хлопчика віддали їм. Ну не скаже ж вона чоловікові, що їй і своєї надто активної дочки в хаті вистачає.
Вони побралися з Вадимом рано, ще в університеті. Вона — староста і відмінниця завжди його опікала. Жили спочатку у гуртожитку, потім перебралися на орендоване житло. Грошей було обмаль, проте багато надій і радості.
Про дітей не думали — куди за таких обставин ще заводити дітей. Однак кар’єрного росту їм обом досягти так і не вдалося. Вадим працював у фірмах-одноденках, а Віра теж ніяк не могла вирости до начальника.
Якось вони так сильно погаркалися, що Віра, грюкнувши дверима, заявила, що подає на розлучення. Наступного ранку, звичайно, охолола. Але Вадим, на її подив, замість того, щоб вибачитись, зібрав свої речі і пішов. Розлучення оформили за півроку. Спілкуватися із колишнім чоловіком у неї тоді не було жодного бажання.
Ще через деякий час вона прийшла працювати в нову компанію, і там на неї звернув увагу директор — інтелігентний вдівець, якому було 58 років. Він гарно упадав за жінкою, а потім Віра зрозуміла, що чекає дитину. Справили пишне весілля, вона подарувала йому донечку, назвала її Лізою, доручила нянькам її виховання й одразу стала начальником відділу.
Миколи Петровича, коли Лізі виповнилося всього три роки, буквально через півроку не стало. Віра підтримувала його, найняла доглядальницю, зверталася до найкращих спеціалістів, але ті лише розводили руками.
Через півроку Віра вступила у права спадщини, оформивши на себе і доньку компанію та всю нерухомість чоловіка.
Вона з головою занурилася в роботу, але за кілька років зрозуміла, що бути самотньою жінкою їй некомфортно. Молодість минала, хотілося мати поруч близьку людину. І в цьому стані вона випадково зустрілася з Вадимом в одному із великих магазинів. Він постарів, навіть трохи посивів, але запросив її в кафе, вони проговорили весь вечір, а за три тижні Вадим переїхав до неї в заміський будинок.
Виявилося, що за ці кілька років, поки вони були розлучені, він не гаяв часу даремно, а зумів одружитися і навіть мав у шлюбі сина, якому зараз було вже 4 роки. З другою дружиною він теж розійшовся, а от сина мріяв забрати до себе.
Житлові умови дозволяли, от він і вмовив Віру затіяти цей цю справу. А тим часом розгляд одразу ж пішов якось не так, як планувала Віра. Колишня дружина Вадима — висока худа жінка з якимось стомленим обличчям виступала без адвоката, на запитання відповідала плутано, щось мимрила. Виявилося, що вона не має постійної роботи. Психолог написала у висновку, що мама не забезпечує емоційного комфорту синові, і, що дитина перебуває в складних житлових умовах. У результаті суддя вирішила визначити місце проживання хлопчика з батьком.
Це рішення, яке надзвичайно втішило Вадима, збентежило Віру, а мама дитини Оля сіла на лавку з низько опущеною головою. Поки їй допомагали, Віра, намагаючись вгамувати хвилювання, не розуміла, як їй тепер бути.
Звичайно, можна знайти няню для цього Сергія, виділити йому кімнату, нехай чоловік радіє, але раптом вона відчула, що їй шкода Ольгу. Хіба так можна — залишити дитину без рідної матері?
Тому Віра, повернувшись додому, поводилася стримано. Втім, вона не заважала Вадимові добиватися повернення сина.
Жінка підготувала для Сергія кімнату, знайшла няню, життя потекло, як і раніше, хіба що крім невгамовної Лізи в будинку з’явилася ще одна дитина. Але хлопчик поводився якось тихо, весь час ховаючись від усіх у своїй кімнаті.
Влітку Віра відправила Лізу зі своїми батьками в санаторій на південь, а сама посилено працювала. Якось зранку зателефонувала Сергійкова няня і, повідомивши, що вона нездужає, попросила відгул. Віра скривилася, Вадим поїхав у відрядження, сидіти з його дитиною було нікому.
Вона подзвонила на роботу, попередила, щоб там на неї не чекали, а сама пішла в кімнату до Сергія. Він спав, притиснувши до себе стару м’яку іграшку, яку привіз із собою від матері.
Віра подивилася на його скуйовджене волосся, бліде обличчя і знову подумала про те, що дарма вони взяли хлопчика до себе. Вона постійно на роботі, їй не вистачає сили на власну доньку, а цей хлопчина хоч і живе у них, рідним все одно не став. Вадим заходив до нього раз на день, для нього був важливим сам факт, що син з ним, однак займатися з дитиною він не вмів.
Віра розбудила хлопчика, нагодувала його і сказала, що вони зараз підуть погуляти до лісу, де багато птахів та звірів. Сергій слухав її байдуже, але дав себе одягнути і покірно побрів поруч. Вони вийшли за хвіртку, і Віра побачила Ольгу.
— Мамо, — з радістю вигукнув хлопчик і побіг до неї назустріч.
Ольга, помітивши на дорозі дружину свого колишнього чоловіка, спочатку знітилася, але потім якось боязко зізналася, що випадково проходила повз і вирішила заглянути. Віра раптом зрозуміла, що ця зустріч насправді невипадкова, що Ольга, швидше за все, домовилася з нянею Сергія і таким чином бачиться із сином.
Віра підійшла до неї:
— Забирай його!
— Що? – здивувалася Ольга.
— Забирай його додому. Я поговорю з Вадимом. Сергійко приїжджатиме до нас у гості, а житиме у тебе. Його речі я тобі потім надішлю.
Ольга зраділа, взяла дитину за руку, і незабаром мати із сином зникли з поля зору. Віра повернулася додому, переодяглася та поїхала на роботу. Вадим приїхав через три дні, заглянув у синову кімнату і не знайшов його.
На його запитання Віра твердо відповіла, що водила дитину на консультацію до серйозного психолога, що той виявив у нього проблеми через розлуку з матір’ю, тому вона передала Сергійка Ользі із зобов’язанням привозити його до них у гості.
Чоловік спочатку був вкрай незадоволений, але потім якось знітився і погодився з тим, що вона все зробила правильно.
Lyudmyla Нrуtsay.
Фото ілюстративне.
