fbpx

Вісім років уже Богу молюся, щоб нарешті донька розлучилася зі своїм Денисом

І що вона в ньому знайшла? Розлучений чоловік із двома маленькими дітьми від першого шлюбу. Це вже показник, я вважаю! Нормальний би із сім’ї з двома дітками не пішов! А цей – самолюб до кінчика пальців! Все життя думає лише про себе!

Доні, Надії, тридцять чотири роки, у шлюбі – вісім, і з чоловіком Денисом, попри все моє невдоволення, вони живуть душа в душу.

За роки шлюбу багато встигли – купили квартиру, машину, зробили ремонт, поїздили різними країнами. В одному лише питанні ніяк не можуть порозумітися.

Надя моя хоче дитину. Завжди мріяла про дітей. А цей, з дозволу сказати, чоловік уперся: ні, і крапка. Із самого початку їй сказав: у мене, мовляв, двоє дітей є – і годі, більше мені не треба. Він і з першою дружиною розлучився тільки тому, що вона на друге маля зважилася, незважаючи на його незгоду! Кажу ж – самолюб!

Навіщо одружився тоді вдруге, мені незрозуміло! Але й Надія моя нащось за такого чоловіка вийшла, хоч ніби про дітей мріяла.

Я їй казала свого часу – не варто! Навіщо молодій дівчині зв’язуватися з розлученим чоловіком? Такі чоловіки нехай шукають таких же жінок, тим більше цей Денис ще й дітей не хоче, а яка сім’я без дитини?

Втікати треба було від нього відразу ж, але там же таке кохання, що словами не описати. Побралися. Надя свято вірила – він свою думку щодо дітей ще сто разів поміняє, життя не стоїть на місці.

Звідки у Надії була така ілюзія, мені абсолютно не ясно: Денис явно надлишком батьківських почуттів не характеризується, побачивши чужих – тільки гидливо морщився, а своїх двох синів виховувати не рвався.

Хоча бухгалтерія його компанії справно перераховувала кошти колишній дружині. Суми виходили непогані, але крім них діти не отримували від батька нічого, навіть скромних подарунків на дні народження.

Бачити дітей та спілкуватися з ними Денис теж не бажав.

У перші роки шлюбу Надія намагалася якось вмовити Дениса на дитину, але чоловік міцно стояв на своєму.

Чотири роки тому він взагалі категорично сказав: або, мовляв, ми закриваємо цю тему назавжди, і я більше жодного слова про дітей не чую, або нам треба розлучатися.

Надя подумала, поплакала і прийняла рішення – що ж, вони житимуть тоді вдвох. Зрештою, у такому рішенні можна знайти плюси. Свобода, незалежність, можливість займатися собою та коханим чоловіком.

Всі ці роздуми, мов істину, Надія видає оточуючим, коли ті заводять з нею мову про дітей. Але мені в хвилину відвертості сказала правду – вона б із задоволенням стала матусею, але Денис не хоче, ні під яким соусом, і навіть розмови на цю тему відразу різко обтинає.

Я згодна була б і на те, щоб удвох із дочкою виховати дитину і без усяких Денисів.

– Як ти не розумієш! – кажу донці. – Любов пройде, а час буде втрачено! Ось уяви, піде від тебе твій Денис, і залишишся ти сама. Ні кошеняти, ні дитини, нікого з близьких, адже я теж не вічна!.. І шкодувати буде вже пізно.

Донька робить помилку, а як зарадити, я не знаю.

You cannot copy content of this page