Нормальний шлюб у нас був, говорив Вітя. Нормальний. Як у всіх.
Квартира від бабусі, однокімнатна. Ремонт зробили всього десять років тому. Робота у Віті є. Середньостатистична зарплата Віктора – на дорозі, знаєте, не валяється. Дружина теж працювала. Вітя був не проти. Він не бевзь якийсь, щоб дружину вдома замикати.
Вони б, чесно кажучи, не витягли втрьох без її зарплати. Дитина ж ще, донька.
Дружина теж отримувала середньостатистичну зарплату, але на додаток до неї підробляла. Крутилася щосили. Медсестра все-таки. Вони вміють заробляти: там крапельниця на дому, тут массажик дитині зробити.
Нормальна сім’я, говорив Вітя, наче виправдовуючись. Звичайна. Дружина вечорами на кухні шарудить. Вітя грає в танчики. Донька робить уроки. Іноді тупотить за поясненнями до мами. А та, не знімаючи фартуха, пояснює, розповідає, питає. Сміються там з чогось удвох. Потім донька повертається за робочий стіл, хрустячи капустяним качаном. Чим не щастя?
Щастя розвалилося в секунду. Було – і немає його.
Не стало дядька дружини. У спадок залишив їй квартиру. Через тиждень дружина від Віті пішла. Без слів. Вітині заперечення не дослухала, м’яко зупинила потік звинувачень і скарг: «Все вирішено, вибач, Вітю. Я йду”.
І пішла. І доньку забрала. Чому?.. Що там їй, в тій квартирі?..
Через місяць побачив її на вулиці випадково. Красива. Задоволена. Зникли темні кола під очима. Посміхається. Не йому – всьому світу.
Подзвонив потайки донці: «У мами хтось є?» Виявилося, немає. Просто життя у мами стало… трішки іншим. Спокійним. Не треба готувати для Віті. Не треба для Віті прати. Не треба прибирати за Вітею посуд. Не треба бігати в магазин як навіжена по два рази на день, тому що апетит у мами і доньки ніяк не міг змагатися з кінським апетитом Віті.
А Вітя готовий був вовком вити.
Неначе з дому пішла пральна машинка. З опцією розкладання і прасування білизни. Де таку купити? У магазині продавалися тільки звичайні. В які самому треба насипати порошок, білизну за кольорами сортувати. Та ще й в магазин спочатку за цим самим порошком сходити. А Вітя звик, що все якось само.
Начебто улюблений холодильник покинув Вітю. Разом з каструлею борщу, який завжди присутній за білими дверцятами. Разом з їжею, яка сама собою з’являлася на полицях. Разом з пиріжками, які десятками пеклися в духовці, наповнюючи ароматом здобного тіста всю квартиру, а потім ще день-другий таїлися на полиці холодильника, і Вітя їх під’їдав.
Все пішло від Віті разом з дружиною. Вся його життя, разом з чистими лляними фіранками (як прати їх, господи?), Ароматом суботньої шарлотки і футболками, складеними акуратними стопками в шафі. Тільки танчики залишилися.
Він не міг пригадати, коли у доньки День Народження. У колишньої дружини запитати було ніяково. Пошкодував, що не завів щоденника з важливими датами. Так з життя Віктора зникли важливі люди. Донька образилася, що не привітав. Друзі сім’ї теж перестали дзвонити.
Ось як руйнуються шлюби. Через випадкову квартиру у спадок. Якби не було цієї квартири, правив би Вітя своєю маленькою державою в межах бабусиної однушки. Перебував би у міцних стосунках з борщем. Їв би Вітя пиріжки з яблуками, поглядав, як дочка уроки робить, і горя не знав.
Квартирне питання псує жінок. Справжня проблема, а не спадок!
Автор: lеоnello.
Фото ілюстративне.
