Вітя сидів за ноутбуком вже третю годину. Він листувався з Альбою. Дивно, які ми близькі за темпераментом з італійцями. Шкода, мови абсолютно різні. А він дуже боявся зганьбитися перед нею.
– Значить, «я приїду скоро». Давай, гугл-перекладач, допомагай.
На екрані з’явилася перекладена фраза «Verrò presto», яку Вітя швидко переніс в діалогове вікно. Через секунду Альба запитала: «Quando?»
– Скоро? Скоро, маленька, скоро…
Він проігнорував її питання, написав: «Ti amo!» і скоріше закрив ноутбук.
На столі завібрував телефон.
– Вітаю. Звичайно, я сьогодні прийду на заняття. Так, о сьомій. Ага. До побачення. Тобто, чао.
***
Рік тому друзі крутили пальцем біля скроні, коли дізналися про Альбу. Ще б пак, якась незрозуміла дівчина з просторів всесвітньої Мережі, ще й в Італії живе. Це ж як на іншій планеті.
– Вітю, ти вже четвертий десяток розміняв. Скажи чесно, це криза середнього віку тебе шандарахнула? – питав Валера, який рішуче не розумів, що відбувається з його другом.
– Ти просто не уявляєш, яка вона! Ідеальна… Таких дівчат… – Вітя задумався. – Немає більше таких дівчат, Валєро.
– Та їй же 20 років, чувак.
– Двадцять, не двадцять, яка різниця? Ось я до неї поїду…
Друг уважно подивився на нього.
– Куди поїдеш? В Італію?
– Ну так.
– Ти ж нічого не знаєш про Італію. Вони по-італійськи там говорять, уявляєш? ПО-ІТАЛІЙСЬКИ! На іншій мові, тобто.
– А я сказав, що знаю її, – Вітя підняв очі на здивованого друга. – Ну, не дивися на мене так. Вивчу я мову. Вже вчу.
– Старий, ти вибач мені, звісно, але нормальні люди після тридцяти мови не вчать. У них вже мізки зсихається до цього часу.
Вітя відвернувся. Посмішка сама розтягнулася по його обличчю. Він був ненормальним, і це дуже лестило.
***
Що таке вчинок заради кохання? В голові відразу спливають героїчні образи, правда? Але бути героєм можна по-різному. Вітя цілий рік по три рази на тиждень ходив на курси італійської. Взагалі, у нього не було ніякої схильності до мов, але тут, здається, вперше в житті з’явилася мета. Він робив все це заради Альби, яка чекала його на іншому кінці планети.
Він все рідше користувався перекладачем, і все частіше – головою. Найбільше на світі Вітя боявся, що його обман розкриється, і тоді він втратить її назавжди. Саме тому він просиджував над підручниками днями безперервно. Через півроку навіть його сни були на іншою мовою. Дивні речі з нами робить любов, так?
Це був непростий рік. Гаразд би Віті було 19 – ні зайвих турбот, ні зайнятості особливої. Живи – не хочу. Але він же вже дорослий чоловік. Мало того, що робота (там-то нехай, всім начхати, що він робить у вільний час), та ще й друзі, які вічно жартували і кликали на свої посиділки по кілька разів на тиждень. Здоровій, звиклій до такого життя, людині складно від цього просто взяти і відмовитися, повірте, але Вітя зміг.
Поки друзі випивали і сміялися за спиною, в перервах між завалами на роботі, переговорами з клієнтами, на всіх святах (і навіть довгих травневих вихідних), ночами, днями ранками, кожну вільну хвилину, навіть якщо було нестерпно важко, він навчався. З боку він виглядав одержимим. По суті, так воно і було. Вітя, величезний впевнений в собі чоловік, шалено боявся втратити жінку з іншого кінця планети. І саме це змушувало його рухатися вперед.
Тим часом Валєра продовжував твердити, що це все несерйозно, що не можна після тридцяти кидати роботу і летіти на край світу. Він не заспокоївся, навіть коли Вітя показав йому папір, де говорилося, що він знає італійську на рівні B1. І тільки квиток в один кінець до Неаполя нарешті змусив його повірити.
– Що, прямо полетиш? Завтра?
– Ага.
– І не страшно тобі?
– Ні.
– Напевно, вона і справді у тебе особлива.
***
Вітя вийшов з аеропорту з одним чемоданом, букетом троянд, які він привіз з собою, і маленькою коробочкою в правій кишені.
Він відразу її впізнав. Альба стояла біля таксі і роззиралася по боках, намагаючись розгледіти в натовпі його обличчя.
Вітя підкрався ззаду так, щоб вона не помітила, і став на одне коліно.
– Senorita… Alba. mi vuoi sposare?
Вона повернулась. Перед нею стояв він, той самий красень, в якого не вірила ні одна з подруг. По її щоках потекли теплі сльози.
– Так, звісно, я вийду за тебе, – прошепотіла вона чистою українською мовою, – як же я, чорт забирай, довго на тебе чекала…
аlеxwrіte.
Фото ілюстративне.
