– Коханий, я довго думала, і вирішила… Я кажу тобі – прощавай… Прощавай назавжди.
– Ага, – кивнув він, сумно.
– Що, ага? Ти чув, що я сказала? Відірвися від плити!
– Якщо я відірвуся, м’ясо згорить.
– М’ясо?! А те, що наше кохання згоріло – це тебе не хвилює?
– Та облиш ти… – Він подивився на неї уважно. – З нашим коханням все нормально. Так, трохи покрилося рум’яною скоринкою. Але від цього воно стало тільки смачнішим.
– Заткнись! – Вона перейшла на вищу тональність. – Як ти мене бісиш своїми кулінарними заморочками! Ти можеш на якийсь час забути про роботу? Навіть наше кохання – і те порівняв зі шматком м’яса! Ще раз кажу тобі – я повертаюся до мами. Прощавай назавжди! Розумієш, що я тобі сказала?
– Не розумію…
– Не прикидайся телепнем!
– Я не розумію – скільки триватиме твоє «назавжди»? Якось ти мені сказала, що покохала мене назавжди. Минуло трохи більше двох років.
– Не єхидствуй!
– Два роки, це звичайно, багато, але я почекаю… І ти повернешся…
– Ніколи, чуєш, ніколи я до тебе не повернуся!
– Ти мені також говорила, що ніколи мене не перестанеш кохати.
– Мало що я говорила?!
– Ось я і кажу – мало, що ти кажеш? А ось м’ясо майже готове. Відчуваєш, як пахне? Аромат, який, а! Знаєш чому?
– Відчепись ти від мене зі своїм м’ясом!
– Не хочеш знати, як хочеш. Між іншим, аромат цей я отримав випадково, додаванням всього лише одного інгредієнта.
– Якого?
– Не скажу.
– Ну, справді, якого? Говори швидше.
– Чому це я повинен відкривати свої секрети конкуренту?
– Я твоя дружина, між іншим.
– Ну і що? Ми з тобою працюємо в різних ресторанах. Ти підеш назавжди, а в твоєму ресторані з’явиться страва, яку придумав я. Хочеш спробувати? – Він відрізав шматочок м’яса і поклав його на тарілку.
Вона нервово зітхнула, взяла виделку і ніж і прямо стоячи почала пробувати.
– Ооо… Реально, смачно… Незвично… – Вона поклала ще один шматочок в рот, і блаженно закотила очі. – Дивний смак… Все-таки, що ти туди додав? Ніяк не можу зрозуміти…
– Щіпку нашого кохання…
– Давай без сарказму!
– Чайну ложечку твоїх примх…
– Ну досить!
І на кінчику ножа твоєї божественної непередбачуваності…
– От підлабузник.- Вона раптом втомлено посміхнулася і рішуче сіла за стіл. – Відріж ще. Не хочеш говорити, я буду їсти, поки не здогадаюся.
– А як же твоє «йду назавжди»?
– Я вже запізнилася… Запал минув, і це твоє м’ясо… Воно якесь заспокійливе. – Вона почала наминати м’ясо. – Зараз поїм, піду на роботу, і спробую приготувати так само. Ооо! Що ж там таке незвичайне?
– Не гадай. Жодна жінка не зможе приготувати таку страву.
– Чому це? Я, між іншим, переможниця міжнародних кухарських змагань! Ти сумніваєшся в моєму таланті?
– Та ні… Просто жінка не здатна плакати чоловічими сльозами…
– Ти хочеш сказати, що твій інгредієнт, це…
– Так вийшло… Вона сама впала… Прямо в сковороду…
– О, милий… Вибач мені, будь ласка…
– Це ти вибач!
– Обійми мене…
Сьогодні вони обоє трохи запізнилися на роботу…
Автор – Aніcімов.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.