Я опинилася у дивній ситуації. Сама не думала, що в моєму житті таке може статися. Зараз я не знаю, яке рішення прийняти, щоб воно було правильним.
Я була заміжня дев’ять років, потім стала вдовою. Я залишилася одна із сином, якому на той момент було 8 років. Вчилися жити удвох.
Через рік я зустріла іншого. Ця людина видалася мені стабільною, надійною та відповідальною. Ми почали жити разом, а згодом оформили офіційний шлюб.
За рік до чоловіка прийшла колишня співмешканка. Вона привела дочку. Мій чоловік Паша від здивування і слова мовити не міг, він навіть і не підозрював про те, що у нього є дитина. Дівчинці на той момент було 3 роки. Можна було зробити запит на тест ДНК, але лише глянувши на дівчинку, було зрозуміло, хто її батько. Таке саме волосся, як у мого чоловіка, його ніс, лоб і очі.
Колишня громадянська дружина попросила, щоби дівчинка пожила деякий час у нас. Їй треба було влаштуватися працювати за кордоном. Обіцяли гарне і перспективне місце. Ми з чоловіком навіть не радились. Одразу зрозуміли, що візьмемо малу до себе.
Колишня співмешканка казала, що поїде на рік. Спочатку вона дзвонила доньці, але поступово дзвінки припинилися. Я звикла до манюні, прив’язалася до неї всією душею. Почала водити на заняття до логопеда, оформила до дитячого садка. Дочка чоловіка почала добре розмовляти. Наша Ася була дуже здібною дівчинкою. Ми мали вечірню традицію – вчити літери всією сім’єю. Дівчинка схоплювала будь-яку інформацію миттєво.
У Асі склалися чудові стосунки з моїм сином. Вони разом грали та гуляли. Ми завели собаку. Дівчинка стала моєю тінню. Ми з нею скрізь разом. Вона смішна, дуже балакуча і неймовірно добра дитина. Уже моя дитина. Я не відчувала різниці між дітьми. Вони були моїми обоє.
У Асі вокальний талант. Ми записали її до студії співу, і наша лялечка вже навіть встигла взяти участь у концерті. Скоро Асі до школи, я намагаюся максимально підготувати її до цієї важливої події.
І раптом зненацька на порозі з’явилася її мама і так просто, ніби на чай її до нас заводила, сказала аби ми її повернули. Дівчинка не пам’ятала її і сховалася у квартирі.
Я розумію, що у нас немає жодних прав на дівчинку. За документами, колишня співмешканка чоловіка є самотньою матір’ю. Однак ми Асині батьки, і любимо її всією душею.
Розумію, що не маю морального права розлучати маму і дитину, але хіба можна ту жінку назвати мамою. Можливо, колись Ася і скаже мені що я була не права, але зараз ми не хочемо і бачити ту жінку. Дівчинка наша донька і край! Чи я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
