Вона приїхала до ночі ближче, ще й під зливу потрапила. Стояла така вся змерзла, тож хотіла я того чи ні, а гостю прийняла. Ольга довго ходити колами не стала, а одразу ошелешила мене причиною свого пізнього візиту

Вона приїхала до ночі ближче, ще й під зливу потрапила. Стояла така вся змерзла, тож хотіла я того чи ні, а гостю прийняла. Ольга довго ходити колами не стала, а одразу ошелешила мене причиною свого пізнього візиту.

Мені при першому знайомстві зять майбутній дуже сподобався. Скажу щиро, інтелігентний, розумний ввічливий, він був старший від доньки і так ніжно нею опікувався, що я не сумнівалась – Назар гарна партія для моєї єдиної дитини.

Жити молодята стали у квартирі Назара і все було добре і сім’я була міцна, аж доки із заробітків не повернулась моя сваха Оля.

Знайомі ми із нею були поверхнево, зустрічались двічі до того як вона приїхала із Італії. Нічого кривого я про неї сказати не могла – жінка, як жінка. Заробітчанка.

Та от, повернулась Ольга і з руками ногами почала влазити у сім’ю свого дорослого сина. Раптом із хорошої дружини і матері моя донька стала нікудишньою парою її єдиному сину.

Прикро, що Назар маму боготворив і ні слова поперек не міг сказати. Сваха Таню мою повчає, а той стоїть збоку і мовчить. Лиш коли його мама за двері вийде, то може втішити дружину:

— Ну така у мене мама. Характер о-го-го, – чи то з гордістю, чи то із іронією, не зрозуміло.

Зрештою, навіть ангельське терпіння моєї доні скінчилось і коли вона побачила, що сваха викинула її речі із шафи – мовляв склади гарно, бо, що то воно не правильно розкладене – попросила свекруху на вихід.

Та от вийти довелось моїй доні із дітьми, адже коли сваха поставила перед сином вибір: вона, чи моя донька, Назар допоміг дружині зібрати речі і геть до мого порогу свою родину підвіз.

Те було три роки тому. Доня моя завжди вміла заробити, тож майже одразу повернулась у місто, нині орендує квартиру, діти ходять у школу і в садок. Від Назара ні слуху, ні духу, ні помочі за ці роки.

І от, три дні тому, саме після зливи надвечір, стоїть у мене на порозі наскрізь мокра колишня сваха. Приймати таку “гостю” я бажання не мала ніякого, але вже як ти виставиш за двері? До містечка автобус аж о шостій ранку, а таксі не їздить у нашу глушину.

Довелось не тільки прийняти, а й обігріти, нагодувати і на ніч прихистити. Сваха явно була рада такому, тож чи не з порогу перейшла до суті:

— Треба нам дітей мирити. – сказала діловито. – То не діло, що вони скільки років окремо живуть. Та й діти без батька ростуть, куди воно годиться?

Я не знала, чи сміятись. чи біля скроні пальцем вертіти. Чи ж не вона їх розлучила? А Оля продовжує:

— Ти не подумай, я все зрозуміла. Бачиш, я ж мама і очам відкрилось, що наробила. Назар так за ці роки здав, таке враження що не дружина, життя від нього пішло. Я вже думала наврочили. – глипнула на мене так, ніби то я мала зробити, – та от мені одна пані, що все бачить і знає, сказала, що щастя і нормальне життя мого сина – шлюб із вашою донькою. Тож що будемо робити, свахо?

Я була категоричною. Відрізала, що втручатись не стану, як і хоч слово про ось цю розмову доньці своїй не скажу. Її сину 45, моїй доні – 37, то що, вже свого розуму не мають, нашого треба? Поїхала сваха від мене ні з чим.

Наостанок я їй сказала, що більше не прийму і таких візитів мені не потрібно. А як надумає повернутись, то спатиме за воротями, бо мій дім для неї зачинено назавжди.

Подруга радить доньці розповісти, бо ж то і її стосується. А от я не збираюсь того робити. Тих людей три роки не було у нашому житті, то й не треба більше після такого, хіба ж не так?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page