Катя та Мишко навчалися в одній школі. Він був старший на рік, але якось одразу виділив смішну Катю з безлічі дівчаток, які весело пурхали коридорами на перервах.
Коли вони вперше йшли додому разом (жили по сусідству), Мишко благоговійно ніс рожевий портфель і почував себе найщасливішою людиною на Землі.
Минав час. Катя перетворилася на симпатичну дівчину, Мишко — на статного, привабливого юнака.
У тому, що вони кохають одне одного, ніхто не сумнівався. Більше того, всі вважали, що їхнє майбутнє вже визначене: вони, безперечно, будуть разом. Але доля розпорядилася інакше.
Михайло пішов служити в армію, Катерина вступила до інституту. Поки хлопець служив, вона, занурившись у бурхливе студентське життя, відкрила для себе, що довкола багато інших хлопців, які мріють бути поряд із нею. Каті це дуже лестило доти, доки вона сама не закохалася. Принаймні їй так здалося.
Олег був чудовий: красивий, розумний, галантний, і найголовніше, до безтями в неї закоханий. Не минуло й півроку, як Катя вийшла за нього заміж. Про своє перше кохання навіть не згадувала.
Мати Мишка сама повідомила синові, що Катя більше не чекає на нього. Це стало справжнім випробуванням для юнака. Хлопець важко переживав втрату коханої. Після довгих роздумів вирішив не повертатися додому та залишився служити надстроково.
Минуло десять років. Сімейне життя Катерини складалося чудово. Олег виявився уважним, люблячим чоловіком та батьком. Непогано заробляв, допомагав дружині по господарству, душі не чув в синах. Жінка була щаслива. Поки що. Коли мама занедужала і їй потрібен був догляд, Михайло з дружиною та дочкою повернувся додому. Він відразу влаштувався на роботу, а Ліза, його дружина, закривала домашній тил: доглядала за свекрухою і виховувала доньку, яка готувалася йти до школи.
Катя та Мишко зустрілися випадково, вранці, на автобусній зупинці. Обох ніби осяяло. Вони стояли не ворухнувшись і не могли відірвати один від одного погляд. Поговорити того разу не вдалося, та їм це було й не потрібно. Обоє зрозуміли, що кохання нікуди не поділося. Воно просто застигло, чекала свого часу.
Михайло навіть не згадав вчинку, зробленого Катею. Всередині бурхливим потоком вирували почуття, що змітали на своєму шляху всі видимі та невидимі перепони. А вона на мить забула, що вже давно заміжня. Спочатку так і зустрічалися: іноді, на зупинці, мовчки, не кажучи ні слова: тільки очі, тільки почуття.
Потім зіткнулися у кафе. Вона сиділа за столиком зі старшим сином, а він зайшов, щоб випити філіжанку кави. Вона підвелася, підійшла до стійки, мовчки простягла серветку з номером телефону. Він узяв, подзвонив. Вони зустрілися в іншому кінці міста, де їх ніхто не знав. Довго не могли відірватися один від одного. Майже не розмовляли. Наче намагалися надихатися.
Вони й досі так живуть. Кожен у своїй сім’ї. У трепетному очікуванні наступної зустрічі. Про розлучення не йдеться: на чужих сльозах щастя не побудуєш. Їхні близькі ні про що не здогадуються. Поки що. Закохані намагаються ні в якому разі не зачепити почуття своїх рідних: вони ж ні в чому не винні.
Як їм це вдається, можна лише здогадуватись. І на скільки їх вистачить — невідомо.
А поки що: зрідка зустрічаючись наодинці, Катя та Мишко забувають про все на світі. І в цей момент на Землі немає нікого щасливішого за них.
Sviіlana Sushkо. Фото ілюстративне.
