fbpx

Вони йдуть в кіно і вона спеціально не нафарбувалася, і планує голосно сьорбати напій.

На побаченні, яке нікому не потрібне, Марта сидить навпроти нього. Звичайний чоловік в краватці, яку він часто поправляє, окуляри і дочка-підліток. Він чомусь переконаний, що має знайти доньці нову маму. І вона, ледь ожила після розриву, не хоче втратити навички спілкування з чоловіками. А по-правді, просто мама виперла на це побачення, бо годі сидіти в чотирьох стінах і моніторити його сторінку. Він щасливий без неї. А це надзвичайно сумно.

Марта сіла навпроти чоловіка, хоча за всіма порадами, мала б сісти навпроти і збоку аби кидати милі косі погляди, а не вступати в конфронтацію. Може, їй просто треба поставити всі крапки над «і», вияснити чи він кине її після двох років цивільного шлюбу? Чоловік помітно хвилюється, у нього тремтять руки. Їй його абсолютно не шкода.

Це вже третє побачення в тому ж ресторані, з тим же чоловіком. Але вони й досі не вияснили чи вони на «ти» чи на «ви», оминають це визначення аби не визначати хто вони один одному. Так простіше, але долоні пітніють і у неї. Це дивно, бо чоловік їй і далі не подобається, але мама наполягає…

Вони йдуть в кіно і вона спеціально не нафарбувалася, і планує голосно сьорбати напій. Він все ще в костюмі, хоч і сучасному, але це зайве. Вона не хоче нічого умовного в житті, тільки гірку правду – чисте лице і душу.

Кавалер дуже контрастує з колишнім і тільки підкреслює його чесноти. Коли це все забудеться?

Він продовжує телефонувати, але навіщо? Вона відпрацювала побачення і може спокійно жити далі, без улюбленого чоловіка і тим більше, без кавалера. Мама пхикає, але хай.

Сьогодні піде на побачення з Петром, він молодий і гарний, набагато кращий за колишнього коханого. Щось не склеїлося, не хочеться пускати чоловіка в життя, бо «ти ж не маленька і всі так роблять», всюдисущі руки…

Вона й справді не нормальна, бо телефонує Костюму. Нафарбувалася. Він напружений і впускає з рук виделку, спаленілий дістає її і просить замінити.

– Як добре, що тут нема котів.

– Боїшся, що облизав би? – наголошує на «ти».

– Ну, тоді не треба було б міняти…

Гм. Пробуєш пожартувати? Продовжуй, чоловіче!

Марта відсовує стілець і пересідає збоку аби кидати косі звабливі погляди. Треба ж дати людині шанс. І собі також.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page