Було літо, ми відпочивали на дачі, а неподалік нас оселилася молода пара. Жінці було близько 30 років, а чоловікові трохи більше. Вона працювала в сусідньому кіоску продавщицею, а її чоловік допомагав по господарству всім, хто попросить. За винагороду, ясна річ.
А оселилися вони навіть не в хаті, а в кімнаті у бараку біля станції. Приїхали на заробітки, тож і знайшли найдешевше житло. Гроші перераховували батькам та дітям. Сказали, що у них там двоє хлопчиків лишилося. Тож жили не дуже добре. .
Люди шкодували цю родину. Тому й намагалися давати роботу саме цій парі. Одні просили пофарбувати паркан, інші – полагодити дах. Давали їм не лише гроші, а й продукти. Жінка дуже любила поговорити, тож про негаразди молодої пари знали всі у всіх подробицях. Правда, тепер я розумію, що вона, напевно, багато що від себе додавала для “кращої” картини, але тоді виглядало все дуже достовірно.
Якось ми з чоловіком теж попросили їх пофарбувати наш сарай. Працівник швидко впорався із роботою. Ми з чоловіком заплатили йому навіть більше, ніж він просив. А ще вирішили віддати йому посуд. Вважали, що сковорода, набір каструль, кілька чашок і тарілок точно їм знадобляться. Посуд був дуже хороший. Старий ми б і віддавати не стали. Абсолютно без подряпин. Просто ми зайвий комплект із міста привезли. Думали, що будемо в місті цими каструлями користуватися, а там ставити вже нікуди, тож на дачу все відвезли. А тут подумали, що цій молодій парі вона потрібна більше, ніж нам.
Чоловік подивився на наш подарунок, навіть «дякую» не сказав, але посуд узяв. Я ще тоді здивувалась його погляду. Невдоволений він був, але тоді я вирішила, що здалось.
А тепер уявіть моє здивування коли наступного дня дружина того чоловіка зі мною у магазині демонстративно не привіталась. Коли я вже впритул підійшла і запитала в чому справа вона ледь не зі сльозами на очах сказала, що краще б ми узагалі нічого не давали чим таке.
Виявилось їй посуд не до душі був.
— Сковорідка видно що у використанні була і чашки не однакові. А каструля? Ви її тому і віддали що погана. Я суп зварила вчора в ній, так їсти ж не можливо. Такий присмак неприємний.
Я отетеріла, якщо чесно. Посуд був хороший. Я б ним сама користувалась і не з тих, хто віддає непотріб, бо шкода викинути. Мало того, що “дякую” не сказали, так ще й не розмовляє.
Та пара подалась додому на початку осені, а я й досі не можу заспокоїтись. Забрали вони з тогго будиночку все до останнього. Бус наймали аби вивезти те, що наші сердешні сусіди зносили для них і їхніх дітей. Нічого не залишили, абсолютно. Все забрали, значить підійшло.
Вже потім я розговорилась з сусідкою і дізналась, що така подяка від тієї жінки була усім. Велосипед після дитини хтось віддав, так почули, що не такий бо не новий. Та сама ситуація і з постільним і з одягом.
От і роби комусь добро.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
