— Марійко, мені треба тобі щось сказати. Якщо чесно, мені нелегко було на це наважитися.
— Вадиме, що трапилося? Говори, не тягни.
— Ой, ні. Давай іншим разом. Щось не можу.
Марійка з подивом слухала слова чоловіка. Що ж таке він вирішив сказати, невже. Серце похололо від цих думок. Зазвичай такі слова кажуть, коли хочуть зізнатися в чомусь поганому. Невже у Вадима з’явилася інша жінка? «Господи, та я ж збожеволію. Ну як так, живемо ж добре, не лаємося, у нас синочок росте. Я, начебто ще непогано виглядаю».
У голові Марії проносилися думки, мов табун коней.
«А може він серйозно занедужав і боїться зізнатися? Он у колеги на роботі чоловік до останнього приховував, що хворіє. Вже краще тоді нехай він повідомить про іншу жінку, ніж про хворобу. Хоча, я ж не витримаю, якщо він збере свої речі і піде до розлучниці. Хто ж вона така?»
Чоловік ходив із загадковим виразом обличчя і не відповідав на її запитання.
— Люба, я скажу обов’язково, але не зараз. Потерпи трохи.
Марійка не хотіла терпіти. Вона провела безсонну ніч, повертаючись і зітхаючи, перебираючи різні варіанти, що хоче сказати чоловік. На ранок вона ненадовго заснула. І їй наснилося, що її чоловіка забрала сусідка тітка Галя, з бігудями на голові.
Вранці чоловік, як завжди, поснідав і поїхав на роботу. Марійка вирішила дізнатися, що трапилося через свекруху, може та знає і проговориться. Але дзвінок нічим не допоміг. Свекруха поводилася, як завжди, нічого підозрілого.
Марійка почала перебирати подумки всіх знайомих жінок, на яких міг би покласти око її чоловік.
«Невже це Оленка? Так ось чому вона останнім часом стала такою загадковою, схудла, перефарбувала волосся в червоний колір. Бач, чого надумала, відібрати в мене чоловіка!»
Марійка розхвилювалася, довелося прийняти заспокійливе. У голові вишиковувалися різні гіпотези.
«А може це Світлана? Він же нещодавно ходив до неї лагодити світло, от може і промайнула між ними іскра.
Ну а що, Світлана жінка красива, все при ній, і самотня. Мій Вадим, звичайно, теж красень, будь-яка була б рада мати такого чоловіка. І роботящий, і не гулящий, з роботи одразу йде додому.
Увечері Марійка приготувала смачну вечерю, запекла рибу за улюбленим рецептом Вадима. Зробила гарну укладку. Їй чомусь хотілося виглядати по-особливому. Щоб чоловік бачив, кого може втратити.
— Ну що, сьогодні розкажеш свою новину? Бо мені вже не терпиться дізнатися.
— Марієчко, давай завтра? Мені треба зібратися з духом.
— Та що там такого, га? Що за інтрига?
— Завтра, почекай трохи.
«Ех, певно щось зовсім страшне, навіть боїться сказати. А може вліз в борги і тепер за ним полюють? Та ні, ніби не купували нічого, і в ігри він ніякі не грає. Що ж там за новина, збожеволію до завтра!»
Марійка ледве дочекалася, коли закінчиться робочий день, і помчала додому. Вадима ще не було, і вона вирішила поритися у його речах. А раптом там знайдеться розгадка. Перерила всі його речі в шафі та тумбочці, нічого незвичного не знайшла.
Грюкнули двері, прийшов. Ну, сьогодні він мені все розповість, як миленький.
— Вадиме, я тебе уважно слухаю.
У Марійки спітніли долоні від хвилювання, і нога зрадницьки тремтіла. Вадим підійшов до вікна.
— Не знаю навіть, з чого почати.
— Кажи, як є, без передмов!
— Розумієш, Марійко. Ти дуже хороша, гарна, розумна, готуєш смачно. Але мені цього мало.
— Мало? Чого ж тобі не вистачає?
— Спілкування. Я без нього не можу. А ти не даєш мені такої можливості.
— Спілкуватися з жінками? Ну ти даєш! Та хто ж дасть добро на таке, покажи мені таку жінку?
— Та з якими жінками, з чоловіками! Он вони мене на риболовлю кличуть, кличуть, а я не можу піти. Пам’ятаєш, як остання риболовля закінчилася? Я трохи перебрав, то ти мене тоді мало не вигнала з хати, такий концерт влаштувала. Мені і так було погано, та ще й ти качалкою тоді махала, як якась мегера.
— То ти мені про риболовлю хотів сказати? Ти не збираєшся від мене йти? І ти не хворий?
— Куди йти, Марійко, ти чого? І не хворий я зовсім!
— Фух. Що ж ти одразу не сказав, а я тут навигадувала вже. Та їдь ти на свою риболовлю заради Бога, хоч на всі вихідні. Спілкуйся з чоловіками, тільки багато не пий, як того разу. Ох, Вадиме Петровичу, ти навіть не уявляєш який камінь з моєї душі зняв, риболовля. Та лови собі рибку на здоров’я, мені не шкода!
Вадим обійняв дружину та розцілував.
— Люба, я знав, що ти найдобріша дружина на світі. Я тобі ось таку рибу привезу, обіцяю! Піду Павлові зателефоную, порадую.
Вадим побіг дзвонити в іншу кімнату, а Марійка сиділа зі щасливою усмішкою на обличчі. Який же ж у неї хороший чоловік, а вона навигадувала.
— Алло, Павле, привіт. Вийшло все у кращому вигляді. Зробив все, як ти сказав, оголосив, що хочу повідомити новину, зробив паузу на 2 дні, і вуаля, вона з радістю відпустила. Тобі треба запатентувати цю методику, друже. Потрібно буде відзначити цю справу на риболовлі. Давай, до зустрічі на вихідних. Я візьму свій спінінг.
Марійка ходила радісно наспівуючи пісеньку. Вадим обдзвонював друзів, домовляючись, хто що братиме на риболовлю. У сім’ї знову був мир та спокій.
Notatky орtymistky.
Фото ілюстративне.
