fbpx
Історії з життя
Вранці повинен бути готовий сніданок, ввечері я зобов’язана чекати чоловіка з гарячою вечерею і не сідати без нього за стіл. Жартома я почала називати себе офіціанткою і вимагати чайові

Хочу поділитися своєю історією, можливо, для когось вона стане повчальною. Мій чоловік з дитинства звик до турботи і уваги – у свекрухи він єдиний син, і, звичайно, улюбленець. Я в цьому не бачила нічого поганого, поки жила у них в будинку, але коли ми переїхали до власної квартири, відразу відчула на собі всі «принади» сімейного життя.

Вранці повинен бути готовий сніданок, ввечері я зобов’язана чекати чоловіка з гарячою вечерею і не сідати без нього за стіл. Жартома я почала називати себе офіціанткою і вимагати чайові, а згодом це у нас перетворилося в якусь гру.

Чоловікові сподобалося, що за “чайові” я згодна виконувати його захцянки, він став заграватися і часом заходити надто далеко. Я і не помітила, як він почав ставитися до мене, як обслуговуючого персоналу, і це дуже неприємно.

Намагаюся якось повернути до себе його повагу, але, на жаль, не виходить. Мамин синок самостверджується за мій рахунок.

Найгірше, що він не соромиться так поводитись при наших друзях і навіть при сторонніх. У чоловіка до мене строго споживацьке ставлення Я намагаюся перевести все в жарт, але, на жаль, не завжди виходить. Єдина людина, яка не бачить в цій ситуації нічого дивного – це свекруха. Як я розумію, її колишній чоловік поводився так само, а син просто змалював у тата модель поведінки з жінками. Тому і я з острахом думаю, як бути, якщо у нас появиться хлопчик – мені б не хотілося, щоб він брав із батька приклад і в дорослому житті сприймав свою дружину, як обслуговуючий персонал.

Марія, 27 років.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page