Сніданок, вечеря весь тиждень чекали господаря на столі, а тому, що дружина ночувала в дитячій, він значення не надав. Сашко прихворів, ось стелить собі поруч.
Правильна вона була у нього. До дрібниць правильна. Але ж її душевна чистота свого часу добряче підкуповувала. Були у нього дівчата і яскравіші, і «модельніші», але тільки з нею його закрутило і закрутило так, що готовий був через місто додому пішки йти, заради зайвих 15 хвилин біля її під’їзду. З нею, поки йде його останній автобус. З нею, а не в шумно-звичній компанії.
Не ревнував, вірив кожному її слову. Не може зустрітися? Значить, дійсно не може. Поїхала на кілька днів до тітки? Потрібно за тітоньку кулак стиснути, щоб швидше одужала, а його Оксанка повернулася в місто. Таке з ним було вперше.
Одного боявся – а раптом розлюбить? Ну, явно ж, що він далеко не принц на білому коні, хоча дуже старався. Буквально на ходу, на льоту перероджувався з шалапута і гуляки в того, хто гідний «і в радості, і в горі, у хворобі й здоров’ї…» бути поруч з нею.
Він книги почав читати. Ті, що подобалися їй. Батько сміявся: – востаннє ти добровільно в руки буквар брав, а всі інші книги з-під палиці. Але вибір сина схвалював всією душею. Правильна дівчинка, – говорив. Оксанка всім подобалася. Батькам, рідні. Навіть недолугій, але дружній, їх дворовій компанії вона подобалася.
Що дивно, але за замовчуванням в її присутності ніхто не відпускав сальні жарти, не використовував для зв’язки слів звичні вирази. Їй були раді і в його компанії, хоча після її відходу багато друзів полегшено зітхали і з насолодою поверталися в звичне русло.
А ось йому доводилося тримати планку. Наміри у нього були дуже серйозні. Крім кохання, тут і розрахунок був – така не втече, така не зрадить, та й господиня з неї чудова буде.
Щастю своєму не вірив, коли їх в РАЦСі чоловіком і дружиною оголосили. Зараз смішно згадувати, але під вікнами палати кола нарізав всі чотири дні, поки тремтячими руками не прийняв у медсестри свого Сашка. І заспокоївся.
Моя, тепер нікуди не дінеться. Зовні все було як раніше. Але тільки зовні. Її правильність почала дратувати. Це нормально – повертатися в магазин, щоб касиру повернути 100 гривень?
«Інакше зведуть ввечері касу, і їй зі свого гаманця доведеться розплачуватися». Ну, не дрібниці хіба? Тобі з неба сотку послали, а ти включаєш святу, – бурчав він. Як і раніше не вживав грубих слівець, навіть стукнувши молотком по пальцю. Стримувався, уявляючи її збентеження, її іспанський сором за нього. Їй було ніяково за чуже хамство, а вже від міцного слівця…
Був ще нюанс. Оксанка була скромною і “ночами”. Не розкрилася, хоч він і сподівався. Напевно, занадто був напористий? Адже відчував, що потрібно з нею інакше. І все це стало напружувало його.
Як же він відривався, вирвавшись з дому туди, де не потрібно стояти навшпиньки! До старих друзів. І що гріха таїти, і до подруг. Розкутих, що не червоніють, якщо і світло увімкнене.
Там де дим коромислом, там, де багато чого можна, йому було комфортно. Легенди готував для дружини, а якщо ловився на обмані, то сильно вже й не переживав, говорив: – ти така правильна, що мені просто потрібно відпочити. Зрештою, ти бачила за кого заміж виходила, а друзів я кидати заради тебе не буду. Не подобається – не тримаю.
А про себе думав – ну куди ти з підводного човна? Був упевнений – Сашко, квартира на виплату, «що люди подумають?», як батьки турбуватимуться, це аргументи для його правильної дружини. Нікуди не піде!
Вина, правда, мучила, але її рівний тон, привітна посмішка, після його нічних походеньок, дратували. Влаштувала б бучу, посуд б побила, так було б простіше. Були б як всі – сваряться, миряться ж всі?
***
Ось і сьогодні він не ночував удома. Був у тої, що не червоніла, брала його будь-якого, хоч «в дрова» до неї завались під ранок. Він часто так і завалювався до самотньої і меткої Ритки. Перед нею не потрібно «відповідати», з нею взагалі було все просто. До останнього ранку.
Вранці Ритка сказала, що їй набридло чекати його, тому вона поговорила з «його правильною». Що зазвичай говорять дружинам? І Рита не була оригінальною – відпусти, не тримай, нам добре разом, з тобою через сина, але я і сама йому скоро дитя подарую.
— Вона сказала, що тиждень подумає. Так що, ввечері сьогодні чекаю з валізою, Пупсику…
Це був грім серед ясного його неба. Кинувся перевіряти телефон.
А від дружини жодного дзвінка пропущеного, та й останній вхідний тижневої давності. Здається, вона дзвонила тоді з якимось дріб’язковим проханням – начебто в магазин зайти після роботи за молоком. Він, правда, забув і не зайшов. А потім і не помітив, що дружина перестала дзвонити. Навіть коли він затримувався чи не приходив.
А воно ось що. Знала. Знала і мовчала. Тому не раз погляд питальний ловив на собі! Що чекала? Що на коліна упаду? Не впаду, – вирішив він. Але поговорити потрібно.
Після роботи довго нарізав кола біля дому. Купив букет, походив між полиць в супермаркеті, кидаючи все підряд в кошик, відтягуючи момент повернення до сім’ї. Прокручував в голові майбутню розмову, намагаючись передбачити реакцію Оксанки. Нічого крім сліз з її боку не передбачав.
Та не була Оксанка ні наївною, ні недалекою. Давно зрозуміла, що «Не по Хуану сомбреро». Занадто вони різні з чоловіком. Сподівалася, звичайно, що переказиться, схаменеться, хоча б заради сина чи того світлого почуття, що було ще не так давно поміж ними.
І навіть не розмова з Ритою поставила крапку у стосунках, а те, що він не помітив, що вона перестала дзвонити, лягати з ним. Ну і вишенькою на торті остання його відсутність нічна була.
Так що прийшов наш головний герой вже в порожню квартиру. Дзвонить сестрі, скаржиться.
— Уявляєш, я їй телефоную, кажу, що з букетом і розмовою прийшов, а вона…
— Що вона?
— Сказала – засунь свій букет сама знаєш куди і йди на всі чотири боки, а щодо поговорити, зараз телефон свого адвоката скину. Ось тобі і правильна ваша.., я думав, що вона і слів таких не знає.
— Ні, ну, а що — все правильно, я вважаю, — зауважила сестра.
Автор: Тетяна Бpo.
Фото ілюстративне.
